П’ятеро дядьків знову регочуть — усі разом і один над одним.
Рамона ставить для них закуску. Горіхи для старих телепнів, у яких замість голів — шкаралупа.
Петер дзвонить до будинку сім’ї Овіч. Двері відчиняє мама Беньї.
— Петере! Заходь, сідай за стіл! — одразу ж наказує вона, ніби Петер запізнився на вечерю, хоча він навіть не пригадує, коли востаннє бачився з цією жінкою.
Беньї зараз не вдома, і Петер цьому радий, бо прийшов не до хлопця. Його сестри, усі три, сидять на кухні: Адрі, Катя і Ґабі. Мама по черзі ляскає їх по чолу через те, що ще не поставили на стіл тарілку для гостя.
— Я не затримаюсь надовго, та й я вже вечеряв, — Петер робить спробу виправдатися, але Адрі хапає його за руку:
— Тсс! Якщо збираєшся відмовитись від маминих страв, тоді ти сміливіший, ніж ми собі думали!
Петер усміхається — спочатку засоромлено, потім налякано. Вдома в сім’ї Овіч можна жартувати про що завгодно, але не про вечерю. Тому Петер сідає за стіл і з’їдає на три порції більше, ніж може в себе увіпхати, а ще ж кава з тістечками чотирьох видів, ну а решту йому спаковують у пластикові контейнери і загортають у фольгу, щоб забрав додому. Адрі задоволено проводить його до дверей.
— Сам напросився, якщо вирішив зайти до нас перед вечерею.
Петер тримається за живіт.
— Я просто хотів поговорити про Беньяміна.
— Ми це зрозуміли, тому й дозволили мамі балакати з тобою про все на світі, — Адрі усміхається ще ширше.
Помітивши серйозність у погляді Петера, вона зосереджується.
— У нас нова тренерка. Елісабет Цаккель.
— Я вже чула. Усі чули. Навіть у газеті писали.
Петер простягає зіжмаканий аркуш. Адрі читає написані імена, бачить ім’я свого брата, але, здається, спершу не розуміє значення вписаної поруч літери «К». Петер підказує:
— Вона хоче зробити Беньї капітаном команди.
— Основної команди? Де дорослі чоловіки? Але ж Беньї…
— Я знаю. Але ця Елісабет Цаккель не виглядає на… як би це сказати… Вона працює не так, як інші… — безсило відповідає Петер.
Адрі усміхається.
— Оце, бляха, новини. МІЙ брат — капітан команди? Ця особа хоч розуміє, у що вплутується?
— Вона каже, що їй потрібна не команда, а зграя розбійників. Хіба ти знаєш когось, хто в цьому буде кращий за твого брата?
Адрі схиляє голову набік.
— То чого ти від мене хочеш?
— Ти повинна допомогти мені контролювати його.
— Це нікому не під силу.
Петер знервовано чухає шию.
— Адрі, я не дуже добре вмію розумітися з людьми. Але ця Елісабет Цаккель, вона…
— Гірша навіть за тебе? — підказує Адрі.
— Так! Як ти здогадалася?
— Мені телефонував Суне. Сказав, що ти мав би навідатися.
— То я просто так просидів цілу вечерю, а ти навіть не сказала? — вигукує Петер.
— Тобі що, не сподобалися мамині страви? — блискавично шипить Адрі, так грізно, аж Петер задкує, піднявши руки, ніби він у ковбойському фільмі і його зараз пограбують.
— Будь ласка, Адрі, просто допоможи мені. Беньї потрібен нам для перемоги.
Адрі переглядає список.
— Але Беньї потрібен вам як лідер. Вам потрібен розбійник, а не божевільний.
— Нам потрібен Беньї, який не дуже схожий на… Беньї, якого всі знають.
— Зроблю все, що зможу, — обіцяє Адрі.
Петер схвально киває.
— А також нам потрібна ти — щоб тренувати дівчачу команду, якщо ти ще маєш сили. Я не можу виділити тобі зарплату і знаю, що ця робота невдячна, але…
— Це не так, — заперечує Адрі.
Петер бачить її запал. Таке розумієш лише тоді, коли ти сам людина хокею. Вони прощаються, міцно потиснувши руки, спортивний директор і сестра, батько і тренерка дівчачої команди. Але поки Петер не пішов, Адрі запитує:
— Хто дає тобі гроші? Цей новий «таємничий спонсор», про якого пише газета, — які в нього вимоги?
— А хто сказав, що вони щось вимагають?
— Петере, усі люди з грошима мають свої вимоги. Особливо коли йдеться про гроші й хокей.
— Я не можу нічого розповісти до офіційної заяви, ти ж розумієш? — благально пояснює Петер.
Адрі відповідає йому не з погрозою, а радше співчутливо:
— Просто не забувай, хто заступився за клуб у найважчі часи.
Адрі не потрібно вимовляти слово «Група». Петер сам розуміє, кого вона має на увазі під тими, хто «заступився».
— Я зроблю все, що зможу, — обіцяє він.
І все-таки їм обом відомо, що в їхньому місті цього буде недостатньо.
19