Беньї підходить до нього ближче. Руки у вчителя тремтять.
— Просто помилкою. Я був просто помилкою, — договорює замість нього Беньї.
Учитель розтривожено киває, очі в нього заплющені. Беньї довго дивиться на його губи. Коли вчитель розплющує очі, Беньї вже немає.
Після школи Бубу звично йде одразу додому, жбурляє наплічник у свою кімнату, перевдягається і приходить допомагати татові в майстерні. Усе як завжди. Але сьогодні за годинником пильнує не Бубу, а Кабан.
— Ну все, Бубу. Іди збирайся! — наказує тато, побачивши, що вже час.
Бубу з полегшенням киває і вистрибує з комбінезона. Цей теж став йому замалий, помічає Кабан. Коли Бубу дістає хокейну сумку, Кабан довго зволікає, перш ніж щось сказати, — можливо, не хоче показувати синові, які великі сподівання його переповнюють. Батьківські сподівання можуть так легко задушити їхніх синів. Але врешті Кабан таки починає:
— Ти нервуєшся?
Дурне запитання. Бубу знервований, ніби кіт, який вимахує довгим хвостом між двома кріслами-гойдалками. Це його перше тренування з основною командою, йому вісімнадцять років; а хокею властивий чітко визначений спосіб вести розмову з дітьми, коли ті стають дорослими. Син хитає головою, але його зіниці дають ствердну відповідь. Тато усміхається.
— Не дуже піднімай голову і не патякай. Працюй з усіх сил. І взуйся в черевики, які не любиш.
Бубу відкриває рота і видає такий звук, яким іще з дитинства виражав своє здивування:
— Ге?
— Старші гравці з основної команди напустять у твоє взуття піни для гоління, поки ти будеш у душі. Спочатку влаштують тобі маленьке пекло, але це просто треба витерпіти. Пам’ятай: це такий знак, що тебе поважають. А от якщо вони НЕ БУДУТЬ тобі підсирати, то можеш починати хвилюватися, тому що тоді їм і так зрозуміло, що ти скоро вилетиш із команди.
Бубу киває. Кабан начебто збирається торкнутися синового плеча, але замість цього тягнеться по інструмент на лавці позаду Бубу. Той нагинається, щоб перевзутися, і тоді Кабан, кашлянувши, каже:
— Дякую, що нині допоміг.
Бубу не знає, що відповісти. Він щодня допомагає своєму старому в майстерні, але той ніколи йому не дякував. І зараз тато продовжує:
— Я би хотів, щоб у тебе було простіше життя. Щоб ти міг думати собі про школу, про хокей і дівчат, і про те, що тепер у голові твоїх друзів. Я знаю, що тобі тяжко працювати разом зі мною в майстерні, та ще й зараз, коли в нас мама…
Кабан замовкає. Бубу нічого не пояснює. Просто запевняє:
— Тату, все гаразд.
— Як же я, бляха, пишаюся тобою, — зізнається Кабан кудись під капот «форда».
Бубу виходить, узявши з собою пару старих черевиків.
У роздягальні Амат найменший. Він щосили старається більше скоцюрбитися, відчуває на собі погляди старших гравців і знає, що їм не подобається його присутність. Бубу сидить поруч, і через свої габарити почувається ще гірше. Старші гравці — ті, яким не вдалося знайти собі іншу роботу, коли клуб улітку завис на межі банкрутства, і які дідька лисого тепер віддадуть свої місця якійсь купці юніорів, одразу ж обирають Бубу мішенню. Починається все з дрібниць: хтось влітає в нього плечем, хтось інший випадково звалює його спорядження на підлогу. Коли чоловіки голосно сиплять жартами, Бубу відчайдушно старається докинути свої смішні коментарі. Для всіх помітно, що він намагається стати своїм, але цим Бубу тільки погіршує своє становище. Амат штурхає його ліктем, старається втихомирити, але Бубу вже розвезло. Один зі старших гравців гиркає:
— То в нас тепер буде ще й жінка-тренер? А спортивний директор не міг придумати собі якийсь інший, бляха, піар-переворот? Ми що, тепер маємо перетворитися на якусь довбану політичну демонстрацію?
— Ну, тут без шансів, щоб вона отримала роботу за свої заслуги, це все квоти! — шипить інший.
— А ви чули, що вона лесбійка? — звискує Бубу, але якось занадто енергійно.
Старші гравці його ігнорують. Один із них каже:
— Та ж по ній зразу видно, що вона лизалка.
— Ге? Що це таке — лизалка? A-а, ну так… я зрозумів! Лесбійка, так? Я доганяю! — скрикує Бубу.
Відповіді він так і не отримує. Старші гравці просто продовжують перемовлятися:
— Чому хокейна команда не може просто бути хокейною командою? Нащо до всього притягувати політику? Та це лише питання часу, коли ведмедя на светрах поміняють на веселку!
Бубу, ніби під дією якихось чарів, раптом видає:
— І змусять нас грати в… цих, типу… балетних пачках!