Він встає і робить незграбний пірует, але зачіпляється об лавку і, розтягнувшись на весь зріст, розвалюється по-черепашому на двох сумках. І тут дещо стається: двоє старших гравців вибухають реготом. Сміються вони над Бубу, а не разом із ним, але він жадібно хапається за їхню увагу, поки вони ще дивляться. Бубу схоплюється на ноги, робить іще один пірует, і один із тих старших гравців, напустивши на себе серйозності, каже:
— Тебе ж звати Бубу?
— Так! — поважно киває Бубу.
Інші гравці посміхаються, в очікуванні того, що зараз влаштують хлопчиську.
— Вийди і покажи їй свій хрін, — радить старший гравець.
— Ге? — не розуміє Бубу.
Старший по-вчительськи тицяє в Бубу пальцем.
— Наша нова тренерка. Вона ж лесбійка. Покажи їй хер! Нехай знає, від чого відмовляється!
— Бубу, випусти свого пітона з клітки! Ти ж не боягуз? — підкрикує інший гравець, і за якийсь час уже всі вони вигуками підбадьорюють Бубу так, ніби він бере розбіг для стрибка в довжину.
— А вона… після такого вона хіба не… розсердиться? — розгублено запитує Бубу.
— Ой, перестань, вона просто подумає, що в тебе є почуття гумору! — нестримно регоче один зі старших.
Після цього випадку легко буде називати Бубу дурнуватим, але коли тобі вісімнадцять років і ти в роздягальні, де купа дорослих чоловіків, які ні з того ні з сього підбивають тебе щось зробити, «ні» перетворюється на найважче у світі слово.
Тож коли Елісабет Цаккель іде коридором повз роздягальню, звідти на неї вистрибує Бубу в костюмі Адама. Він очікує побачити на обличчі тренерки шок. Або — що вона хоча б відсахнеться. Але Цаккель навіть бровою не веде.
— Ну? — запитує вона.
Бубу починає смикатися:
— Я… ну… ми чули, що ви лесбійка, і тому я…
— БУБУ ХОТІВ ПОКАЗАТИ СВІЙ ХРІН, ЩОБ ВИ ЗНАЛИ, ЧОГО СЕБЕ ПОЗБАВЛЯЄТЕ!!! — кричить хтось із роздягальні під супровід істеричного реготу двох десятків дорослих чоловіків.
Спершись долонями на коліна, Цаккель з цікавістю нахиляється до паху Бубу.
— Оцей? — дивується вона, з цікавістю показуючи на нього пальцем.
— Ге? — мимрить Бубу.
— То ви про цей хрін говорите? Ой, перестань! Я бачила дівок, у яких клітор більший.
А тоді Цаккель повертається і, не мовивши більше ні слова, йде собі на лід. Бубу залазить назад у роздягальню, червоний з голови до п’ят.
— Це ж… ну, вона сказала… але ж клітор не може бути аж настільки великий? Чи як? Тобто… а який взагалі клітор буває за розмірами? Ну приблизно?
Роздягальня аж двигтить від глузливого реготу. І регочуть над Бубу, а не разом із ним. Але той усе ще зніяковіло усміхається, тому що іноді будь-яка увага сприймається як визнання.
Амат аж зіщулився під своїм спорядженням, він дивиться на Бубу і вже розуміє, що це погано закінчиться.
Перед початком тренування гравці ліниво збираються біля центрального кола, з позірною зарозумілістю, аби продемонструвати Елісабет Цаккель, що їй тут не раді. Вона, здається, взагалі не розуміє натяку, а просто виїздить на лід із шістьома відрами в руках.
— То що ви тут, у Бйорнстаді, вмієте?
Не почувши відповіді, вона знизує плечима:
— Я переглянула всі ваші матчі з попереднього сезону, тож добре бачу, що ви нікудишні гравці майже за всіма показниками. Тому для моєї роботи буде неоціненною допомогою, якщо я дізнаюся, що у вас виходить ДОБРЕ.
Хтось робить спробу пошепки пожартувати «бухати і трахатись», але навіть на це решта групи реагує здушеним бурчанням. А тоді хтось раптом починає сміятися, але не з жарту, а від того, що відбувається на льоду позаду Цаккель. З лави запасних виїздить Бубу — у ньому більше ста кілограмів, зате одягнений він у спідничку, яку поцупив зі складу фігурного катання. Бубу робить три піруети один за іншим, старші гравці в центральному колі зустрічають його оплесками і потішними криками. Елісабет Цаккель не перешкоджає йому, попри те, що зараз глумляться не над Бубу, а над нею.
Але крики замовкають, коли Бубу починає четвертий пірует, і він навіть не встигає зрозуміти, на що наштовхнувся, як в очах йому все темніє. Коли Бубу розплющує очі, то вже лежить на спині й заледве може дихати, а Елісабет Цаккель без жодної емоції нависає над ним і запитує:
— Чому ніхто не навчив тебе нормально їздити на ковзанах?
— Ге?
— Ти важиш, як пором, і я бачила, як ти витягнув сокиру з капота автомобіля. Якби ти вмів нормально їздити на ковзанах, я б нізащо не змогла так легко перекинути тебе. І ти б не був аж таким нікудишнім гравцем. То чому ніхто не навчив тебе їздити?
— Я… не знаю, — віддихується Бубу. Він далі лежить на спині, а груди в нього болять так, ніби його не збили з ніг, а переїхали.
— То що ви тут, у Бйорнстаді, вмієте? — всерйоз повторює Цаккель.
Бубу нічого не відповідає. Цаккель дає йому спокій і під’їжджає до центрального кола. Але врешті хлопець повзком стає на ноги, скидає з себе спідничку і каже, сердито й принижено водночас:
— Працювати! Ми у Бйорнстаді вміємо працювати. Про це місто можуть розказувати багато паскудства… але ми вміємо ПРАЦЮВАТИ!
Старші гравці трохи смикаються, але ніхто не заперечує сказаного. Тому Елісабет Цаккель каже:
— Ну ось! Так ми й переможемо. Будемо працювати наполегливіше за всіх інших. Якщо вам треба поблювати — ось маєте відра. Я чула, що спортивний директор не любить безладу, тому маю підозру, що блювотиння на льоду йому не потрібне. Вам знайома вправа «дістань до бортика»?
Гравці голосно стогнуть, тренерка вважає це ствердною відповіддю і розставляє принесені відра. Решта тренування минає в жахливих вправах із кардіонавантаженнями. Біг на максимальній швидкості від одного бортика до іншого, потім переміщення боком, тоді боротьба — працювати, працювати, працювати. Жодне відро не залишається порожнім під кінець тренування. А єдиним гравцем, який протримується до останнього, виявляється Амат.
На початку старші гравці, звісно ж, намагаються зупинити його — не відкрито, а просто перепиняючи дрібними прийомами, які видають за випадковості, як-от ударити гострим ліктем у тисняві, потягнути за светр саме тоді, коли Амат розганяється, непомітно підставити йому ковзан, щоб він утратив рівновагу. Більшість гравців на арені важать на тридцять-сорок кілограмів більше за Амата, їм достатньо просто нахилитись у його бік. Амат не винен, що вони таке витворяють, бо не викаблучується і не намагається привернути до себе увагу — просто він у найкращій формі. Інші на його тлі виглядають повільними, а цього вони не бажають терпіти. Тому змушують Амата падати, знову і знову, але він знову і знову піднімається. І розганяється ще швидше, ще жорсткіше бореться, ще глибше вгризається в себе. І погляд його стає ще чорнішим.
Ніхто не знає, котра година, Елісабет Цаккель не дає знаку, що вони закінчили тренування. Один за одним старші гравці згинаються і падають на лід. А коли піднімають погляд — бачать Амата, який залишається на арені. Скільки б разів Цаккель не наказувала йому розганятися між бортиками, їй однаково не вдається довести його до граничного виснаження. Амат тримається на ногах, хоча його светр аж темний від поту Напівпритомний Бубу лежить на льоду, його аж розпирає від гордості і заздрощів, коли він спостерігає за другом, який це припиняє працювати, працювати, працювати.