Адрі, Катя і Ґабі Овіч стукають у двері пабу «Хутро», який сьогодні вже не працює. Рамона гарчить: «У МЕНЕ ЗАРЯДЖЕНА РУШНИЦЯ!» — така вже в неї манера повідомляти, що «ми вже, на жаль, зачинені», але сестри Овіч — такі самі фурії — все-таки вриваються в паб, і Рамона аж підскакує, коли бачить усіх трьох нараз.
— Що я такого зробила? — аж задихається вона.
— Нічого, ми просто хочемо попросити про послугу, — каже Катя.
— Нічого? Коли ви втрьох та ще й нараз завалюєтеся у двері, стара баба думає, що зараз їй добряче перепаде, та й ви самі, дідько б вас узяв, про це знаєте! — заводить Рамона і театрально хапається за груди.
Сестри усміхаються. Рамона теж. Вона ставить на барну стійку пиво і віскі, а тоді любовно гладить кожну з сестер по щоці.
— Давно я вас не бачила. А ви й далі занадто гарні для цього міста.
— Лестощами тут не зарадиш, — каже Адрі.
— Саме тому Бог дав нам спиртне, — киває Рамона.
— Як ти? — запитує Ґабі.
Рамона пирхає:
— Я вже старію. А це хріново, щоб його. Болить спина, очі погано бачать. Проти смерті я нічого не маю, але оте старіння — хіба воно комусь узагалі потрібне?
Сестри всміхаються. Рамона гримає своєю порожньою склянкою по стійці й провадить далі:
— Ну? То чим можу вам допомогти?
— Нам потрібна робота, — каже Адрі.
Коли сестри Овіч виходять із «Хутра», їхній молодший брат Беньямін стоїть собі, як стояв, спершись об стіну. Адрі вибиває з його руки сигарету, Катя різко смикає, поправляючи йому комір, а Ґабі, послинивши пальці, пригладжує братові волосся. Сестри перемішують в одному реченні матюки і запевнення у своїй любові — так уміють лише вони. А тоді підштовхують брата до дверей. Рамона стоїть за стійкою, чекає.
— Твої сестри кажуть, що тобі потрібна робота.
— Та напевно, — бурмоче Беньї.
Рамона бачить, що погляд Алана Овіча стає дуже помітним в очах його сина.
— Твої сестри кажуть, що тобі нема спокою і треба тебе зайняти якимось ділом. Вони не зможуть завадити тобі опинитися біля барної стійки, але спробують допомогти тобі принаймні стати до неї з правильного боку. Я говорила Адрі, що дати тобі роботу бармена — це те саме, що посадити собаку пильнувати шматок оленини, але вона не з тих, хто веде дискусії. А Катя стверджує, що в тебе є досвід: ти був барменом у її барі в Геді. У «Коморі» — так ті червоняки на нього кажуть?
Беньї киває. «Червоняками» Рамона називає людей з Геда.
— Тепер я там небажаний гість, оскільки виникли певні естетичні конфлікти між мною і… корінним населенням, — пояснює Беньї.
Рамоні не треба закочувати йому рукави, аби переконатися, що в нього на руці татуювання ведмедя. Вона має слабкість до хлопців, які люблять це місто більше, ніж варто, якщо мати здоровий глузд.
— Умієш налити пиво і не порозливати?
— Умію.
— Що робити, якщо просять налити в кредит?
— Завалити в кредит по морді?
— Тебе прийнято!
— Дякую.
— Не треба. Я це роблю тільки тому, що боюся твоїх сестер, — фиркає Рамона.
— Усі розумні люди їх бояться, — усміхається Беньї.
Рамона показує на полиці на стінах.
— У нас два сорти пива, один сорт віскі, а решта — просто декорації. Твоїм завданням також буде мити склянки і прибирати, а якщо почнеться бійка, ти НЕ втручаєшся, зрозумів мене?
Беньї не сперечається, і це добрий початок. Він іде розчистити задній двір від купи дощок і залізяччя, які валялися там місяцями; хлопець сильний як віл і вміє не відкривати рота. Для Рамони це дві найкращі риси характеру.
Коли настає час вимикати світло і зачинятись, Беньї допомагає Рамоні піднятися сходами до її квартири. Усі стіни досі завішані фотографіями Гольґера, її чоловіка. Він і «Бйорнстад-Хокей» — це Рамонині перша і друга любов; на кожній стіні видно зелені прапори і вимпели.
— Тепер можеш запитати про все, що хочеш, — ніжно каже Рамона, поплескавши молодого хлопця по щоці.
— Не хочу я ні про що питати, — обманює Беньї.
— Тобі цікаво, чи часто твій старий бував у «Хутрі». Чи він засиджувався в нас на барі, перш ніж… піти в ліс.
Руки Беньї зникають у кишенях джинсів, голос ніби позбавлений віку.
— Яким він був? — запитує хлопець.
Стара жінка зітхає.
— Не з найкращих. І не з найгірших.