Беньї повертається, щоб зійти вниз.
— Я винесу сміття. Побачимося завтра ввечері.
Але Рамона хапає його за руку і шепоче:
— Беньяміне, ти не мусиш бути таким, як він. У тебе його очі, але я думаю, що ти можеш стати іншим.
Беньї не соромиться того, що плаче просто перед нею.
Наступного ранку Елісабет Цаккель просовує голову до кабінету Петера Андерссона. Петер саме бореться з кавоваркою. Цаккель спостерігає. Петер натискає якусь кнопку, і з низу апарата ллється коричнева вода, Петер панікує, починає натискати усі кнопки і водночас із напрочуд акробатичною майстерністю тягне руки за паперовими рушниками, при цьому однією ногою утримуючи апарат, який протікає.
— І після цього мене вважають дивною через те, що я НЕ п’ю кави… — робить ремарку Цаккель.
Петер піднімає на неї погляд, він далі перебуває в якійсь формі сучасної танцювальної інтерпретації прибирання в офісі й матюкається такими сентенціями, що Цаккель має усі підстави підозрювати, що це на нього геть не схоже.
— Йопе… я, тобто… тут така ху… заї…
— Мені зайти пізніше? — цікавиться Цаккель.
— Ні… ні… я… цей чортів апарат, це ж просто неможливо, але… це мені донька подарувала! — зніяковіло пояснює Петер.
Цаккель узагалі не реагує на сказане.
— Я зайду пізніше, — наполягає вона.
— Ні! Я… перепрошую… Чим я можу допомогти? Вам затримали зарплату? — розпитує Петер.
— Я щодо мотузки, — каже Цаккель, але Петер уже ввімкнув свою виправдовувальну промову.
— Новий спонсор… ми ще не підписали… попередні домовленості. Але тепер усі повинні отримати зарплату!
Петер витирає піт із чола. Цаккель наполягає на своєму:
— Це не стосується зарплати. Я запитую про мотузку.
— Мотузку? — повторює Петер.
— Мені потрібна мотузка. І пейнтбольний автомат. Тут десь поблизу можна таке купити?
— Пейнтбольний автомат? — повторює Петер.
Цаккель пояснює монотонно, але не без роздратування:
— Пейнтбол — це така постановочна гра у війну, яка відбувається на спеціально призначеному для цього майданчику, дві команди стріляють одна в одну маленькими кульками з фарбою, які випускаються з автомату. Такий автомат мені й потрібен.
— Я знаю, що таке пейнтбол, — запевняє її Петер.
— Та щось не схоже, — на свій захист відповідає Цаккель.
Петер чухає голову, аж залишаються сліди кави на чолі. Він цього не помічає, а Цаккель береже його від нападу паніки, який у нього, вочевидь, мав би статися, якби вона звернула на це його увагу.
— Мотузку можна знайти в господарчій крамничці навпроти пабу «Хутро».
— Дякую, — каже Цаккель і одразу виходить у коридор, ще до того, як Петер встигає вигукнути:
— А нащо вам мотузка? Ви ж не станете нікого вішати?
Петер сміється, першого разу кажучи ці слова, але коли повторює вдруге, у його голосі чути справжнє занепокоєння:
— ЦАККЕЛЬ! ВИ Ж НЕ СТАНЕТЕ НІКОГО ВІШАТИ? ХІБА НАМ І ТАК МАЛО ПРОБЛЕМ?!
Колишній тренер Беньї, Давід, часто казав, що той може запізнитися навіть на свій похорон. Якби товариші з команди не пильнували, щоб шістнадцятий номер виходив разом із ними на лід, Беньї міг би спокійнісінько проспати в роздягальні початок матчу. Часом він пропускав тренування, бувало й так, що приходив накурений або п’яний. Але сьогодні він вчасно з’являється на льодовій арені, одразу ж перевдягається і виїжджає на лід. Елісабет Цаккель повертається до нього з таким виглядом, ніби вона здивована з того, що хокеїст прийшов на тренування. Беньї глибоко вдихає і просить вибачення так, як це навчилися робити ті люди, які мають старших сестер, що здатні добряче вдарити.
— Вибачте, що вчора я не прийшов на тренування.
Цаккель знизує плечима.
— Мені байдуже, чи ти ходиш на тренування.
Беньї помічає, що на кризі лежать товсті мотузки — п’ять штук, кожна кілька метрів завдовжки. У руках Цаккель тримає пейнтбольний автомат — у Бйорнстаді в крамниці таких не було, але в Геді десь зі складу для неї відкопали один. Скупчення малих різнокольорових плям на оргсклі в одному з кутків бортика означає, що Цаккель уже протестувала невеликі тверді кульки, наповнені фарбою.
— Чим це ви тут займаєтесь? — спантеличено цікавиться Беньї.
— А ти що тут робиш так рано? — відповідає запитанням Цаккель.
Беньї дивиться на годинник — він прийшов якраз вчасно, але крім нього на арені тільки Амат і Бубу. Беньї буркає:
— Моя сеструха каже, що ви збираєтеся зробити мене капітаном команди. Це погана ідея.
Цаккель киває, навіть не моргнувши.