- Гарна: Ільчин Ілля, вибачте за тавтологію, за останні три місяці на території України не помирав, не потрапляв до лікарень, не був заарештований і не зникав безвісти.
Погана: хто він і що він, невідомо.
- Ну, хоч живий-здоровий, - усміхнувся мені Ринат.
- Сподіваюся, - зітхнула я.
- Можна ще горілки? - спитав у бармена Михась.
Чому Ринат нічого йому не скаже? Це ж алкоголізм! Його ж треба лікувати! Чому ж Ринат мовчки на це дивиться?
Втім, ні. Не дивиться навіть. Ніяк не реагує…
- Пропоную пробити через Михасеву школу, - сказав Ринат.
- Ви ще не пробивали? - здивувався Аскольд. - Я бігаю, як навіжений, моргами, лікарнями, ментівками, пробиваю бази, пишу для прикриття зовсім вже дурнуваті статті, а ви навіть до школи не зазирнули?! Знав же, що з вами, психами, діла не буде!
- Не треба до школи, - раптом сказав Михась.
Це вперше він щось сказав до нас. До того він мовчав, лише періодично просив у бармена горілки, а так - мовчав.
Випромінював те кляте магнітне поле і мовчав. Ринат, поки чекали на Аскольда, розмовляв зі мною тільки пошепки.
Чекав, поки наш екстрасенс нарешті чимось розродиться. І він розродився.
- Треба знайти картину з яблуками, - повідомив Михась.
- Михасю, - Аскольд навіть трохи піднявся на стільці, аби побачити його, - Михасю, дай мені інтерв’ю.
Будь-ла-аска!
- У тебе було видіння? - спитав Ринат, ігноруючи Аскольда.
- Так. Я бачив ту картину. Я навіть бачив, ніби сам її малював…
- А я якось Наполеоном уві сні був! - весело підхопив Аскольд.
Ринат відкрив рота, аби щось відповісти нашому скептикові, але нічого не встиг сказати. Бо сказав Михась.
Точніше, спитав.
- Як нога? - раптом поцікавився у нього Михась, не зовсім своїм голосом. Я глянула на нього. Ну, звісно - це знову вже був не наш Михась. Це знову був незнайомий, темний і дуже блідий хлопець з холодною усмішкою. І Аскольд - диво! - заспокоївся. Знову сів на стілець і мовчки сьорбнув пива.
А я поглянула на підлогу. Не була вона слизькою. Вочевидь, Аскольд теж помітив це.
Ринат поклав руку на плече Михася і посміхнувся.
- Ну чого ти? - спитав він. - Не переймайся. Аскольд жартує. Просто жартує.
Доки Ринат промовляв це, Михась змінився. Просто на очах: темрява і холод відступили кудись углиб погляду, впали на дно чорних очей, шкіра обличчя набула нормального кольору.
Чи все це мені знову здалося? Чи не було погрози у словах та усмішці Михася, вони просто, як завжди, шпиняли один одного, а Ринат, як завжди, заспокоював їх? Господи, попросила я, сховай, будь ласка, ненадовго деінде мою уяву і дай побачити все так, як воно є!
- Отже, картина з яблуками? - спитав Ринат.
- Ага, - посміхнувся йому Михась. Наш милий Михась.
- Яка вона була? Які яблука? - спитав Ринат.
Михась заплющив очі, згадуючи. Завмер. Минула хвилина, дві…
Аскольд обережно поставив біля нього келих зі своїм пивом. На запитання у погляді Рината одними губами відповів:
- Заряджаю.
Ринат продемонстрував йому кулак, Аскольд ображено насупився, але келих прибрав.
Михась розплющив очі й повідомив:
- Яблука зелені.
- Клас! - зрадів Аскольд.
Всі поглянули на нього. Чекали, доки він щось додасть - не в його стилі були такі короткі заяви. Не додав. А Михась широко посміхнувся йому і сказав:
- Ринат правий. Ти просто жартуєш так. А насправді ти у мене віриш. Лише вдаєш, що не віриш. Бо так ти відчуваєш себе впевненіше. Це - самозахист.
- То ти не просто екстрасенс! - здивувався Аскольд. - Ти екстрасенс-психолог! Утім, чого я, хлопці, дивуюся! У нього ж який досвід спілкування з психологами!
Ми знову ненадовго затримали погляди на Аскольдові. Не знаю, хто як, а я все чекала, поки він упаде і щось собі зламає.
Та він не впав. А Михась знову посміхнувся йому.
- Ти можеш детальніше описати? - спитав Ринат.
- Я саме це намагався зробити, коли Аскольд вирішив висловитися, - повідомив Михась, - яблука зелені на червоному тлі, їх три, у лівому сидить черв’як.
- Черв’як? - перепитала я.
- Оце так уява! - із захопленням промовив Аскольд.
А Ринат раптом повідомив:
- Я бачив це.
- Черв’яка? - спитав Аскольд.
- Картину. Її намалювала одна дівчинка з моєї школи.
- Слухай, Михасю, - сказав Аскольд, - що за інфантилізм? Чого ти бачиш усе, що пов’язане зі школою? То з твоєю, то з Ринатовою. Ти щось доросле вгледіти можеш?
- Бачу дорослого журналюгу в окулярах, який чомусь уважає, що смішно жартує, - спокійно відказав Михась, впритул дивлячись на Аскольда.
«Та впусти ти вже його!» - подумала я.
- Картина з мого дорослого життя, - повідомив Ринат, вкотре відволікаючи їх. Напруга зникла з повітря, Аскольд знову залишився живий-здоровий. «А може, тут таки слизька підлога», - подумала я. Ринат вів далі: