Це один із двох типів хибних німецьких показань в Нюрнберзі. Інший тип — це показання німців, які були супротивниками націонал-соціалістського режиму й поводилися з фактами досить своєрідно. Чарльз Б’юлі в книзі «Герман Ґьорінґ» (стор. 296 і далі) виконав чудову роботу, наводячи приклад подібного штибу у випадку з Гансом Бернардом Ґізевіусом (Hans Bernd Gisevius) — службовцем СС і в той же час членом німецького підпілля. Під цю категорію також підпадають показання Курта Ґерштайна.
19. Лідери націонал-соціалістів і політика знищення жидів
Потужна і затяжна полеміка розгорілася навколо того, хто з ключових фігур в німецькому керівництві в першу чергу підтримував масове знищення європейських жидів, що нібито відбувалося. Перш за все необхідно розглянути Адольфа Гітлера і проаналізувати точку зору, згідно з якою Гітлер був активним учасником кампанії із знищення європейських жидів.
Йоахім фон Ріббентроп (Joachin von Ribbentrop) в книзі «Zwischen London und Moskau» («Між Лондоном і Москвою», Leoni, 1953, pp. 274ff.) зазначає, що Гітлер був впевнений, що Друга світова війна не почалася б, якби не жидівський вплив. Гітлер розглядав боротьбу Німеччини з Великобританією і Сполученими Штатами як катастрофу для західної цивілізації і тріумф для комунізму. Він знав, що Рузвельт використав усі доступні засоби для провокування війни в Європі ще до того, як 3 вересня 1939 р. Англія оголосила війну Німеччині. Гітлер вважав, що Чемберлен не допустив би війни, якби не тиск з боку Рузвельта. Більш того, Гітлер вважав, що Рузвельт не провокував би війну, якби він не отримав підтримку і схвалення з боку впливової американо-жидівської спільноти.
Погляд самого Ріббентропа на даний стан справ був більш проникливим, реалістичним і акуратним. Він вважав, що Рузвельт був би не в змозі переконати Англію вступити у війну з Німеччиною, якщо б лорд Галіфакс не слідував традиційній британській імперіалістичній політиці, заснованої на рівновазі сил. Ріббентроп нагадував Гітлеру, що жидівський вплив в Англії був все ще незначним під час тривалої боротьби з Наполеоном, який прийняв традиційну антижидівську позицію Вольтера. Дружня позиція кайзера Вільгельма Другого по відношенню до жидів не мала ніякого впливу на запобігання нападу Англії на Німеччину в 1914 році.
Ріббентроп часто вступав у дискусії з Гітлером щодо жидівського питання — під час війни і навіть на їх останній зустрічі 22 квітня 1945 р. Він був упевнений, що Гітлер ніколи навіть і близько не подумував про знищення європейських жидів.
Найбільш всеосяжна спроба документувати тезу про те, що Гітлер особисто скеровував зусилля зі знищення європейських жидів, була здійснена англійським жидом Джеральдом Райтлінгером. Розширена німецькомовна версія його головної роботи вийшла під назвою «Die Endlosung: Hitlers Versuch der Austrottung der Juden Europas, 1939–1945» («Остаточне розв'язання. Зусилля Гітлера зі знищення європейських жидів. 1939–1945 рр..», Берлін, 1956). Ця назва була дана через припущення, що Райтлінгеру вдалася його спроба. Повна назва більш раннього англійського видання його роботи від 1953 року не згадує Гітлера.
Райтлінгер визнає, що термін «остаточне розв'язання жидівського питання» — в тому вигляді, в якому німецькі лідери вживали його з моменту початку війни з Польщею до війни з СРСР, — не має нічого спільного зі знищенням жидів. Далі він розглядає наказ Гітлера від липня 1941 року, що передбачав знищення захоплених політичних комісарів, і робить висновок, що той супроводжувався усним наказом Гітлера для спеціальних «оперативних груп» знищувати всіх радянських жидів (там же, стор. 91). Це припущення грунтувалося на чистої води дедукції і було спростовано вище. Райтлінгер особисто наводить заяву одного з керівників СС і начальника особистого штабу Гіммлера, Карла Вольфа (Karl Wolff), про те, що Гітлер нічого не знав про будь-яку програму знищення жидів (там же, стор. 126).
Райтлінгер згадує про непрямий «доказ», котрий нібито міститься в застереженні Гітлера, яке він зробив у своїй промові в Рейхстазі 30 січня 1939 року, про те, що нова європейська війна означатиме кінець для жидівської раси в Європі. Йому не вдалося процитувати цю заяву Гітлера в контексті, де йдеться про те, що трагедія нової війни спонукає інші європейські країни застосувати антижидівські програми, вже прийняті Німеччиною та Італією. У цьому сенсі, кінець для жидівської раси в Європі означатиме дещо зовсім інше, ніж фізичне знищення жидів. Це означає всього лише усунення їх непропорційного — в порівнянні з їх відносною чисельністю — впливу. Райтлінгер також винен в іншому помилковому тлумаченні подібного роду: він заявляє, що газета СС «Шварцес Корпс» («Schwarzes Korps») в номері від 24 листопада 1938 проповідує знищення жидів, а не усунення їх впливу (Там же, стор. 9).
Зрештою, Райтлінгер заявляє, що він виявив переконливий доказ гітлерівської політики щодо знищення — у протоколі розмови між Гітлером і угорським регентом Хорті, яка відбулася 17 квітня 1943 року. Гітлер скаржився на чорний ринок і підривну діяльність угорських жидів, після чого зробив наступну заяву: «Вони повністю поклали край цим умовам в Польщі. Якщо жиди не бажають там працювати, вони будуть розстріляні. Якщо вони не можуть працювати, то вони хоча б не будуть процвітати» (Там же, стор. 472).
Ніколи не було знайдено ні найменшого доказу, що ці коментарі розлюченого Гітлера супроводжувалися діючим наказом розстрілювати тих жидів, які не бажали працювати. Райтлінгер визнає, що Гітлер намагався умовити Хорті звільнити 100 тисяч жидів для роботи в «програмі винищувачів» німецьких повітряних сил на той момент, коли стрімко зростала інтенсивність повітряних бомбардувань Німеччини (Там же, стор. 478). Це показує, якнайбільше, що в думках Гітлера ідея про примусову працю жидів взяла гору над планом еміграції. Метою Гітлера в суперечці з Хорті явно було збільшення його робочої сили і зовсім не знищення жидів.
Робота Райтлінгера здійснила значний вплив і користувалася великим авторитетом в жидівських колах. «Жидівський щорічник» (London 1956, pp. 304ff.) відзначає, що зазвичай стверджується, ніби «Гітлером було вбито» 6 мільйонів жидів, однак Райтлінгер запропонував нижчу цифру в 4.194.200 «відсутніх жидів», з яких третина померла з природних причин. Це знижує число навмисно знищених жидів до 2.796.000.
Близько 2,5 млн. уявних жертв у заниженій цифрі Райтлінгера нібито прибули з Польщі та Румунії, і, тим не менш, він заявляє, що всі дані з цих країн вельми гіпотетичні. Більш того, поразка німців під Сталінградом не дозволила їм широко втручатися в долю румунських жидів. По суті, можна додати, що всі статистичні дані, які використовує Райтлінгер — навіть незважаючи на те, що вони більш розумні і правдоподібні за дані будь-якого іншого жидівського статистика, що займається проблемою знищення у великому масштабі — є «вельми гіпотетичні» і що він нищівно провалився, намагаючись довести, що Гітлер особисто був режисером спроби знищити європейських жидів.
Враження від книги Генріха Гофмана (Heinrich Hoffmann) «Hitler was my Friend» («Гітлер був моїм другом», London, 1955, pp. 191ff.) наступне: під час Другої світової війни Гітлер був практично повністю зайнятий військовими справами, а його зацікавленість в жидівському питанні вельми виразно підпорядковувалася німецькій військовій економіці. Ситуація, схоже, змінилася тільки в квітні 1945 року, коли Гітлер зіткнувся з кошмаром майбутнього радянського панування над Європою. У ці останні дні він знову звернув усю увагу на діяльність жидів (Там же, стор. 227).
Гофман був близьким другом Гітлера, який йому повністю довіряв. У серпні 1939 року Гітлер сказав, що як він, так і Англія блефують щодо війни. Почалася війна, і Гофман виявив, що Гітлер робив усе від нього залежне, щоб уникнути тиску з приводу вторгнення до Великобританії в 1940 році. 22 червня 1941, після початку війни з СРСР, Гофман зрозумілим чином впав у смуток, проте Гітлер терпляче і докладно пояснив йому, чому він вважає превентивну війну на Сході необхідною для безпеки Німеччини. Головною причиною було, зрозуміло, те, що Гітлеру не вдалося досягти компромісного миру на Заході (Там же, стор. 115 і далі).