Як Зевс того й прагнув, Пандора стала Епіметеєвою дружиною і праматір’ю всіх смертних жінок. І вона ж стала причиною великих нещасть на землі.
До того часу люди жили, не знаючи горя, заздрощів, злочинів, тяжких хвороб і турбот. Усе це Прометей сховав від смертних на Олімпі у чималій амфорі, щільно її закривши. Зевс подарував ту амфору Пандорі у посаг, тільки — підступний! — не звелів її відкривати.
Послухалася Пандора, та з кожним днем їй дедалі дужче кортіло зазирнути всередину. Нарешті красуня не витримала, відкрила амфору, і в ту ж мить звідти вилетіли на волю горе, турботи, злигодні, страждання, тяжкі хвороби.
Відтоді вони скрізь і завжди переслідують людство. Невидні, нечутні, німі, вони потьмарюють людям сонячне сяйво, заповзають в їхні домівки, сріблять скроні у смертних, виорюють на їхніх обличчях глибокі страдницькі зморшки, вкорочують людям і так недовгий вік.
Збагнувши, що вона накоїла, Пандора мерщій закрила амфору, і з неї не встигла вилетіти тільки сліпа надія.
Так покарав смертних людей всемогутній Зевс Громовержець.
ДАНАЇДИ
У царя Бела, що походив з роду Зевсової улюблениці, аргоської царівни Іо, було двоє синів: один із них — Данай — став володарем Лівії, а другий — Єгипт — дістав Аравію і згодом підкорив іще той край, де життєдайний Ніл впадає у море. Цю країну переможець назвав на шану собі Єгиптом.
Обидва брати мали від різних дружин — наяд, дріад чи смертних жінок — по п’ять десятків дітей: Єгипт — синів, а Данай — прекрасних дочок. Таким великим потомством вічні боги благословили рід Іо, але могутня Гера, яка нещадно переслідувала красуню-аргов’янку, ненавиділа і її далеких нащадків.
Мабуть, тому й не було згоди поміж синами старого Бела. Коли він помер, сини засперечались за владу, і Єгипт пішов війною проти Даная. Швидко забрав він володіння рідного брата і зажадав, щоб Данаїди поодружувалися з його синами.
Відчуваючи тут якийсь підступ, Данай звернувся до віщуна, і той провістив: Єгипт хоче вбити всіх його дочок, щоб на цьому припинився Данаїв рід. Жахнувся Данай і став швидко ладнатися з дочками до втечі. Недарма він завжди палко молився Афіні Палладі: з її допомогою Данай побудував великий, на п’ятдесят весел, корабель та разом із дочками втік на ньому від Єгипта і його синів.
Довго плив великий корабель, аж нарешті темною смужкою виник на обрії острів Родос. Тут Данай із дочками спинились, стали тут жити і спорудили на честь Афіни Паллади жертовник. Та невгамовна тривога гнала їх далі. Знову сіли вони на свій корабель і подалися до Арголіди — того краю, звідки походила Іо.
По довгому часі щасливо прибувши туди, вони нарешті пристали до берега. Радісно і страшно було Данаїдам ступати на землю їхньої праматері Іо. От вони, наче голубина зграя, поспішили до білого храму, що виднівся недалеко від берега. В руках дівчата несли маслинові гілки, повиті білою вовною, — знак, що вони благають про захист.
— Тримайтеся, діти мої, священного вівтаря, — порадив Данай, — він боронить краще за щит чи за кам’яний мур. А я з цього пагорба вже бачу, як здіймається вдалині велика курява, — певне, йде сюди численне військо.
І справді, то поспішав до берега із своїми воїнами цар Арголіди Пеласг, занепокоєний звісткою про великий чужинський корабель. Здивувався Пеласг, побачивши на березі не озброєних ворогів, а старого поважного чоловіка і вбраних у пишні заморські шати дівчат, що з маслиновими гілками в руках тулилися до вівтаря.
Розпитав чужинців Пеласг і дізнався всю правду.
— Царю Пеласгу, — шанобливо закінчив свою мову Данай, — оборони моїх дочок, не видавай їх Єгиптовим синам, якщо ті припливуть сюди, благаю тебе ім’ям всемогутнього Зевса.
— Я бачу в руках у дівчат маслинові віти, повиті білою вовною, — мовив Пеласг, — то чи можу гнівити Зевса і не боронити тих, хто благає про захист? Але тоді війна неминуча, і я вже чую лютий подих її буревію.
— О царю, якщо ти не прихистиш нас, — сказала найстарша з-поміж Данаїд, тамуючи сльози, — то всі ми позбавимо себе життя тут, у цьому храмі. І тоді Зевс жорстоко покарає тебе і весь твій народ.
Та Пеласг нічого не хотів сам вирішувати. Він звелів скликати в Аргосі на міському майдані народні збори і подався туди разом із Данаєм, що поніс маслинові віти до аргоського священного вівтаря.