Данаїди зосталися при березі в храмі чекати, як вирішать збори їхню долю.
Пеласги — так звався тоді аргоський люд за ім’ям свого володаря — дізнались, що притулку просять у них нащадки Зевса та аргов’янки Іо, яку вони шанували, наче безсмертну богиню. Тож народні збори поклали прихистити Даная з дочками, хай живуть спокійно в Аргосі і хай ніхто не відмовить їм у допомозі, а як такий кривдник знайдеться, то буде він вигнаний з рідного краю. Коли ж на пеласгів піде війною Єгипт із синами, то значить — бути війні.
І незабаром війна почалася. Один по одному приставали до арголідського берега чорнодзьобі кораблі, з них повиходили на берег Єгиптові сини зі своїм військом. Воно було таке величезне, що Пеласг злякався і втік на північ, а пеласги обрали царем Даная, як нащадка божественної Іо, і відтоді стали зватися данайцями.
Добре розумів старий Данай, що сила не на його боці і що немає тепер іншої ради, як віддати дочок за Єгиптових синів. Спершу Данаїди обурилися, зняли лемент і плач, та старий батько дав кожній по невеличкому гострому кинджалу і звелів добре заховати ту зброю. А після весільного свята, пояснив суворо Данай, як кожна залишиться сама із своїм чоловіком, хай безжально встромить у нього кинджал.
Данаїди послухалися батька, їм стало снаги і ненависті виконати його жорстокий наказ. Тільки одна з дочок — Гіпермнестра — не зважилась підступно вбити свого чоловіка ЛініЗея.
Ось відгуляли бучне весілля у високім Пеласговім палаці. Бучне, але не веселе. Дарма що раз у раз там лунало: «Гімен, Гіменей!» — бог шлюбу не прибув на це свято, і навіть Гера, дивлячись із захмарного Олімпу на молодих, відвернула своє гнівне лице.
Після довгої пишної учти, коли нарешті замовкли Гіменеєві гімни і один за одним погасли яскраві весільні смолоскипи, всі розійшлися по своїх покоях. Темрява й тиша запанували довкола. Чоловіки відразу поснули, бо в променисте вино, яке вони пили, Данаїди непомітно підмішали сонного зілля. Не знали Єгиптові сини, що неминуча загибель уже розпростерла над ними свої чорні крила.
Відразу заснув і Лінкей, а юна Гіпермнестра сиділа поряд, навіть не знявши квітучого вінка з довгих кіс і не скинувши пурпурового весільного вбрання. Дівчина тужно дивилася на Лінкеєве юне обличчя і не могла підняти батьків гострий кинджал. Нарешті вона приставила холодне лезо до юнакового горла, та кинджал випав їй з тремких рук, — видно, чисті руки не можуть тримати зброю убивці.
Безпорадні сльози полилися Гіпермнестрі з очей. Зненацька її чуйне вухо вловило приглушений зойк, тяжкий смертний стогін. Потім знову зойк, десь з іншого боку, і ще, ще… Здригнулася дівчина, схопилася на ноги і стала будити Лінкея:
— Мерщій тікай, коли хочеш жити на білому світі!
Сонний Лінкей спершу не міг нічого збагнути, але, побачивши збентежене, залляте сльозами Гіпермнестрине обличчя, миттю зірвався на ноги.*
— Тікай, Лінкею, або ця ніч стане вічною для тебе, — квапила дівчина. — Тікай просто на північ, а як будеш уже далеко, то розклади велике багаття, аби я знала, що ти в безпеці і що згадуєш мене.
Нечутною тінню щез Лінкей із палацу, а Данаїда зосталася сама. Блідий страх стискав їй горло: вона не послухалася батька, а той не подарує непослуху. Але ж не могла вона вбити людину, та ще того, хто став їй любий з першого погляду, з першого слова.
Була глупа ніч, коли Гіпермнестра у темному хітоні потай вийшла з палацу. Ніхто не бачив, як дісталася вона міського муру і, піднявшись на нього, довго вдивлялась у пітьму. Нарешті, далеко-далеко на півночі зіркою спалахнув серед чорного мороку вогник, він розгорявся, яскравішав, — певне, то горіло велике багаття. Щасливо всміхнулася Гіпермнестра і подалася додому.
Того ж ранку цар Данай став рахувати вбитих зятів, і страшний рахунок не збігся. Всі Данаїди, крім однієї, виконали батьків наказ і повбивали своїх наречених. Врятувався тільки Лінкей, і, дізнавшись про це, розгніваний Данай звелів покликати Гіпермнестру. Ридма ридаючи, припала дівчина батькові до колін, та її відтягли за коси й закували в кайдани.
Цар Данай сам зажадав суворого суду над рідною дочкою. Та коли старійшини міста зібралися на суд, раптом усе заясніло навколо, дивні пахощі полинули з неба, і поруч закутої Гіпермнестри стала вся у трояндах богиня Кіпріда, стала на захист кохання й життя.
На тому суд і скінчився. Старий Данай дозволив Лінкеєві повернутися до Аргосу і взяти шлюб з його прекрасною дочкою. Той шлюб був щасливий і довгий, він продовжив славетний рід Іо.