Так утік від Горгон із великою здобиччю мужній Персей. Знявшись на крилатих сандалях у повітря, він оглянувся, та не побачив ніде Гермеса: бог допоміг юнакові, а тоді непомітно зник, як завжди зникають безсмертні з-перед смертних очей.
Радий своїй перемозі, Персей летів, міцно тримаючи чарівну торбу, а з неї і досі чулося люте сичання гадюк та скрапувала додолу Медузина кров. Герой пролітав саме над Лівією, і кожна кривава краплина, падаючи на землю, ставала отруйною змією. Згодом там розвелося стільки змій, що люди повтікали з тих місць, поля повсихали, — і зрештою утворилася Лівійська пустеля.
А Персея підхопили буйні вітри і довго носили над землею то в один бік, то в інший. Уже й ніч напнула свої чорні шати, на них замерехтіли зірки, та вітри не вщухали і несли Персея все далі й далі.
Аж на ранок, тільки-но вийшла на небо полум’яна Еос, вітри вгомонилися, і стомлений Персей раптом побачив море. Як схотілося юнакові пірнути в зеленаві хвилі, набратися від них бадьорості й снаги! Персей став спускатися нижче, він летів уже понад пустельним берегом, коли побачив якусь дивну постать. Під прибережною скелею нерухомо стояла дівчина, така струнка й гарна, що спершу здалася Персеєві мармуровою статуєю. Та, придивившись, юнак помітив, що в неї на високому чолі злегка тріпочуться кучері, а в великих сумних очах блищать сльози.
Тоді вперше Персеєве серце затремтіло з кохання. Вражений дивною красою, юнак зняв шолом-невидимку і став перед дівчиною. Тільки тепер він побачив, що вона прикута до скелі.
— О, які люди жорстокі! — щиро вигукнув він. — Хіба можна залізними путами нівечити такі руки, їх радше треба обплітати гірляндами квітів на честь Гіменея. Хто тебе скривдив? Як тебе звати, і чия це країна? Скажи мені правду, не крийся.
Та дівчина засоромилася незнайомого чоловіка і, якби могла відіг рвати руки від скелі, певне, сховала б у них спаленіле обличчя. Але, безпорадна, вона тільки зайшлася гіркими слізьми.
Персей довго заспокоював нещасну красуню, і нарешті вона розповіла: це володіння її батька Кефея, а звати її Андромеда. Тяжку покуту вона має нести за те, що її мати Кассіопея якось похвалилася перед нереїдами, ніби вродливіша за них. Ображені нереїди поскаржилися могутньому Посейдонові, і той помстився за них — наслав на Кефеєві володіння велику повінь і чудовисько-рибину, яка все нищила, топила рибальські човни і нещадно жерла людей. Наляканий Кефей звернувся до віщуна, і той провістив: чудовисько наслано їм за погорду нерозважної Кассіопеї, а позбутися його можна, тільки віддавши йому на з’їжу царівну Андромеду. Люди примусили Кефея скоритися волі богів, і от вона, Андромеда, прикута до скелі. Ще недавно був у неї наречений — Фіней, та він кинув її напризволяще, і тепер рятунку немає.
Так сказала Андромеда і раптом аж скрикнула, бо море враз загуло, взялося великими хвилями, і з них виринула величезна страхітлива рибина. Чудовисько швидко пливло до берега, розтинаючи воду здоровенною головою.
Розпачливо закричала Андромеда, і на той крик прибігли нещасні батьки — цар Кефей із дружиною. Ревно ридаючи, припали вони до своєї дочки.
— Не гаймо часу на сльози! — спинив їх раптом владний голос. — Я — Персей, син всемогутнього Зевса, я переміг Горгону Медузу, я подолаю і це чудовисько, якщо ви пообіцяєте віддати за мене вашу дочку Андромеду.
Зраділи нещасні батьки, пообіцяли Персеєві і дочку, і все царство у посаг, аби тільки він знищив чудовисько.
А воно тим часом уже підпливало до берега. Тоді юнак, що й досі мав на собі крилаті сандалі, легко знявся в повітря, а звідти кинувся вниз на рибину, як кидається Зевсів птах — могутній орел — на свою здобич.
Помітивши на воді людську тінь, чудовисько роззявило пащу і стрибнуло вгору, та Персей встиг ухилитись і щосили втопив йому в лискучий бік Гермесів кривий меч по самий держак. Аж закрутилася рибина від глибокої рани, здіймаючи водограї бризок.
Вона то скидалася вгору, то знову пірнала під воду, шаліючи, наче дикий вепр, коли його женуть оскаженілі собаки. А юнак не барився і раз у раз встромляв кривий меч у велетенський тулуб — то в спину, то в шию чи в хвіст.
Але сталося лихо: крилаті сандалі змокли, обважніли і вже погано тримали Персея в повітрі. Він відчував: от-от упаде. Роззирнувшись довкола, юнак побачив камінь, що виступав із води. Герой стрибнув на нього, сперся однією рукою, а другою завдав чудовиську останнього, смертельного удару. Струменем ринула з бридкої пащі чорна кров, і страхіття перевернулося догори черевом, а хвилі понесли його далеко в море.