Господиня повела Медею до свого палацу, а за ними знічено йшов Ясон. Не зводячи на Кірку очей, обоє сіли біля вогню і довго мовчали, та їхні скорботні постаті наче благали милосердя.
Нарешті чарівниця розпитала про все Медею і звеліла їм обом помити руки в теплій крові жертовного ягняти.
Але потім суворо сказала:
— Я не порушила святого Зевсового закону — прощати тих, хто благає милосердця. Але тепер іди звідси із своїм чужинцем, на якого ти проміняла батька і брата і кинула рідний дім. Іди геть і ніколи більше не сподівайся на мою допомогу.
Від тих слів Медея зайшлася гіркими сльозами й затулила обличчя краєм одежі. Ясон узяв її за руку та мерщій повів до «Арго».
Море було напрочуд спокійне, вітер ущух, тільки дув легенький Зефір, і «Арго» полетів, наче на крилах. Острів Еея нарешті зник удалині, і навкруг розпросторилася безмежна мерехтлива блакить.
Нові випробування
Навіть у тиху, безхмарну годину на аргонавтів чекали небезпеки, одна страшніша за одну. Якось герої побачили невеличкий зелений острів. Від нього далеко линули медвяні пахощі квітів і чувся спів, такий милозвучний і звабний, що вражені аргонавти кинули веслувати, пильно прислухаючись до нечуваних звуків.
То співали й вабили мореплавців сирени, дивні створіння — напівжінки, напівптахи. Вже не один корабель тут розбився, наскочивши на підводні скелі, що звідусіль оточували той острів. Скільки загинуло тут мужніх героїв! Вони витримали найстрашніші морські бурі, а тут, серед начебто тихого моря, зачаровані сиренами, знайшли наглу смерть.
Так загинули б і аргонавти, бо вони вже ніби сп’яніли від того солодкого співу. Керманич Анкей уже завертав «Арго» до острова, про
сто на підводне каміння, а пильноокий Лінкей навіть не бачив цього, не помічав, як попереду нуртує вода і тягне в той вир корабель.
Аж тут підвівся Орфей і, вдаривши по золотих струнах своєї кіфари, заспівав на весь голос. То була пісня, що її найдужче любила його мати, прекрасна Муза Калліопа, і, може, згадка про рідну матір надала Орфеєвому голосу ще більшої сили, щирості, влади.
Збентежено замовкли сирени, їм забракло снаги змагатися з дивним співцем, а звуків кіфари вони ще зроду-звіку не чули.
Тільки-но замовкли сирени, як аргонавти отямились, схопилися за весла, а керманич Анкей усім дужим тілом наліг на кермо. І слухняний корабель спокійно проминув сирен, а над морем ще довго лунав чарівний Орфеїв спів.
Так аргонавти щасливо уникнули смерті, але попереду на них уже чигала інша страшна небезпека.
У морі стало траплятися дедалі більше й більше островів, і нарешті «Арго» підійшов до вузької протоки поміж високими скелястими берегами. Аргонавти наперед жахалися тієї протоки, бо знали: обабіч неї живуть чудовиська Скілла і Харібда, що трощать кораблі, а мореплавців пожирають живцем.
Здавалося, немає тепер аргонавтам рятунку, та могутня Гера не забула за них. З її волі до «Арго» невидимо підпливла ціла зграя морських німф — нереїд, підхопила його і так швидко промчала протокою, що Скілла й Харібда навіть не зауважили корабля.
Ще не раз загрожувала героям неминуча загибель, поки нарешті дісталися вони острова Схерії, де жили мирні люди феаки і правив ними мудрий цар Алкіной. Аргонавти сподівалися тут бодай трохи відпочити, та майже водночас із ними до Схерії прибилися колхські кораблі, що зовсім з іншого боку шукали «Арго».
Колхи зажадали від феакського володаря видати їм царівну Медею, і той розгубився: Ясон і Медея були його гості, та й чи не шкода розлучати таку гарну пару? Але незаміжня дочка має бути завжди при батькові. Від тих думок у мудрого Алкіноя вже голова йшла обертом. Тоді його дружина, цариця Арета, спокійно порадила:
— То хай Ясон і Медея одружаться!
І тієї ж ночі аргонавти відгуляли їхнє весілля.
А на ранок цар Алкіной урочисто повідомив колхів, що він не може розлучати подружжя, і хоч як колхи ремствували й напосідали, та справедливий господар стояв на своєму.
Ці колхи теж не зважилися вертати додому без Медеї — надто всі боялися мстивого, лихопомного Еета. Вони бачили, що цар Алкіной зовсім інший, добрий і справедливий, тож надумали зостатися на острові Схерії, і радо прийняли їх гостинні феаки. А невтомний «Арго» полетів білою чайкою далі.
Та знову, коли вдалині замріли обриси грецьких берегів, раптом знявся шалений вітер і не вгавав дев’ять днів і дев’ять ночей. А на десятий день височенні хвилі викинули корабель на пустельний положистий берег, і «Арго» глибоко ввігнався в пісок.