Перемігся Ясон і змовчав, та ввечері, побачивши його скам’яніле обличчя, Медея заходилася варити якесь чорне зілля.
Недарма Медея була чаклунка — вона швидко заприязнилася з Пелієвими дочками і розповіла їм потай, що вміє повертати молодість. Спершу царівни не йняли тому віри, ніколи ж бо вони про таке диво не чули. Тоді Медея на їхніх очах зарізала старого барана, що ледь дихав, укинула його в казан, де кипіло чаклунське зілля, і невдовзі з Того казана на очах у здивованих Пеліад вискочило маленьке біле ягня.
Нетямлячись із захвату, царівни стали благати Медею повернути молодість цареві Пелію, що був уже зовсім хирлявий, кволий.
— Нашого батька геть дужає старість, а що станеться з нами? — казали царівни. — Допоможи нам, Медеє, зроби батька знову молодим і. могутнім.
А чаклунці тільки того було треба. Не виказуючи своєї радості, Медея помовчала і ніби по довгій надумі сказала:
— Гаразд, хай тільки сонцесяйний Геліос тричі випряже потомлених коней, а на четверту зоряну ніч я поверну молодість цареві Пелію.
Проте в ту зоряну ніч старий Пелій через Медеїне чаклунство не став молодим, а навіки зійшов у похмуре царство тіней. Жахнулися царівни, збагнувши свою провину і чорну підступність чаклунки.
Та, вдавшись до злочину, Медея не зарадила Ясонові. Царем Іолка став Пеліїв син Акаст, колишній товариш і супутник Ясона на «Арго». Ще в Колхіді він намовляв Ясона не брати із собою на корабель чорноокої чаклунки. А тепер, після наглої смерті старого Пелія, розгніваний молодий цар звелів Ясонові й Медеї негайно покинути Іолк.
У Корінфі
Знаменитий герой, вождь аргонавтів, що про нього по всій Греції йшла гучна слава і прослава, тепер смиренно подався разом із дружиною з рідного Іолка. їм дав притулок давній друг Ясонового батька Креонт, що царював у великому місті Корінфі. Тут Ясон і Медея про-
жили десять літ, тут знайшлося в них двоє синів, що стали втіхою в домі.
Але безтурботне, щасливе життя поволі ставало Ясонові гірше за кару. Сіра, безнадійна туга оповивала його, коли згадував подорож на «Арго» і вірних друзів, бурхливе море і нестримне буяння сил у молодому дужому тілі, що долало всі перешкоди на шляху до звитяги, до щастя.
Скільки він зазнав небезпек, скільки витратив сил, а навіщо? Ясон нічого не мав — ні царства, ні рідного дому — і жив як жебрак на ласкавому хлібі в Креонта.
Все його щастя — сини. Вони підростають, та що їх чекає попереду? Ця думка дедалі дужче ятрила серце Ясонові, і він нарешті звірився старому царю. Креонт, який уже давно прихилився серцем до мужнього, щирого, але завжди сумного Ясона, несподівано порадив йому:
— Одружися з моєю дочкою Главкою. Коли я помру, ти станеш царем у Корінфі, а згодом царську владу успадкують твої діти.
— Та я ж одружений, — збентежено мовив Ясон.
— Викинь те з голови. Ти привіз із далекого краю варварку, полонянку, а ми, греки, не вважаємо це за шлюб. Ти належиш до давнього царського роду, тож повинен узяти грецьку царівну.
Нічого не відказав на те Ясон, але відтоді став мимохіть придивлятись до юної Главки. З нею, завжди привітною, лагідною, доброзичливою, він охоче проводив час у Креонтовім палаці. Та коли повертався додому, чорні Медеїні очі пронизували його наскрізь, від них ставало незатишно, зле.
Своїм диким, гордим серцем Медея відчувала, що Ясон її вже не любить, і тяжко страждала. Велике кохання спалило її, як палить нещадний вогонь струнку сосну на жертву безсмертному богові.
А тут іще містом пішла чутка, що Ясон одружується із царівною Главкою. В нестямі Медея стала йому докоряти:
— То це так ти віддячуєш мені за те, що стільки разів рятувала тебе від неминучої смерті, що допомогла здобути золоте руно, а для цього кинула старого батька і батьківський дім, убила рідного брата і подалася за тобою в далеку, незнану країну. Все це я зробила заради тебе, ти ж бо поклявся мене вічно любити. А тепер, коли у нас двоє скнів, ти згордував мною і порушив святу обітницю.
— Я одружуюся заради наших синів, — тихо мовив Ясон.
Та Медея ще дужче розпалилася від тих слів.
— Іди справляй своє свято, запалюй Гіменеєві смолоскипи! — вигукнула вона. — Але закликаю у свідки підземну богиню Гекату, що день цього весілля коли-небудь ти проклянеш!
О, як вона ненавиділа тепер Ясона! Як бажала йому — не смерті, ні! — а найтяжчого горя, що гірше за смерть.
Спохмурнілий Ясон поспішив у Креонтів палац, а Медея, наче мана, блукала всю ніч покоями і вголос картала себе: