Легенда, записана в с. Литвяках, виводить тютюн також з самої, так би мовити, сутності чорта. Нечистий звичайно спокушає кожного християнина, й тільки-но в церкві йде богослужіння, він уже там, і виходить з неї лише тоді, коли співають «Херувима» (Херувимський спів). Ось батюшки якось і веліли понавішувать на всіх вікнах во ім’я Господнє, щоб нечистий не мав змоги вискочити з Божого храму. Заспівали «Херувима»; чорт хотів було вискочити з церкви, та вже ніяк не міг. Прибіг до дверей — нема як вискочити; він тоді стрибнув було у вікно, впав з усього розгону назад, заревів і здерев’янів. «Нехай собі лежить, — кажуть батюшки, — поки завершиться служба». Після служіння підняли одубілого чорта, винесли його з церкви й міркують: «Що з ним робити? Закопати? Ні, краще спалити, щоб не лишилося по ньому й сліду!» Зібрались пани дивитися. Спалили чорта — і раптом на тому місці, де згорів дощенту чорт, виявили не попіл, а насіння. «Що за насіння таке?» — радяться поміж себе пани. Ось один пан забрав його й посіяв у себе вдома, щоб подивитися, що виросте з того насіння. Зорали великі такі грядки й засіяли їх. Поросла трава. З’їхались усі пани, дивляться
— поросла якась трава, а хтозна, для чого вона придатна! Коли під’їздить до них чужий пан. «Здорові були, панове! Чого ви тут ходите?» — «Та ось ніяк не втямимо, що це за трава така?» — «Трава ця — дуже гарна, дуже корисна для людей: її добре палити кожній людині — зразу відчує в собі особливу бадьорість». І розповів тоді той чужий пан, як треба доглядати за тютюном, як і пасинкувати його. По тому попрощався й каже до свого кучера: «Не журись, брате: наша хвамилія не пропала: не пішла в ніщо — скрізь уживатимуть тепер тютюн». А той чужий пан та був сам чорт.
За легендою, записаною в Білгородському повіті, про тютюн наснилось одному чоловікові вві сні. Ходив цей чоловік по монастирях Богу молитися. Прийшов він раз до якогось монастиря, й побачив у тій слободі чи в тому місті розквітлий тютюн. І сниться йому вночі: квітне картопля, на картоплі ростуть яблука, і хтось каже до нього: «Назбирай тих яблучок, закопай їх у гарячий гній — виросте розсада; посади тоді розсаду на грядках і весь час поливай і поливай... Тоді виросте в тебе щось надзвичайне.»
Той чоловік так і зробив: нарвав яблучок, закопав їх у гарячий гній і щодня раз у раз ходить і дивиться, коли з’явиться розсада. Приходить на дванадцятий день, а там сидить єврей. «Чого ти, чоловіче, весь час ходиш?» — питає єврей. — «Я тут одну штучку закопав». — «Яку?» Він і давай розповідати єврею. — «Отож ти не ходи тепер шість днів, — каже єврей, — і розсада сама з’явиться». Чоловік той не ходив шість днів, і розсада справді сама з’явилась. Скопав він тоді невеличку грядочку, висадив розсаду та весь час поливає й поливає. Бачать це люди і питають його, в чому справа? «Вам не питати, мені не відповідати», — відказав він. А одна дівчина — напевно, Свята Неділя — й каже: «Хіба ж це Бог дав? Це не Бог дав! Якому Богу молився, той і дав, а це не Боже!» — «Що ж мені робити?» — «Якщо хочеш порятунку своєї душі, то відмовся від цього, а якщо хочеш стати багатієм, то продовжуй: кого просив, той тобі й дасть». — «А, що Бог дасть!» — «Це не Бог. Бог на небесах, а твій бог у свинячому хліві стоїть?» — «Як би то не було, а я тебе не послухаюсь!» — мовив чоловік і пішов у свинячий хлів поглянути, чи правду казала дівчина. Справді, у свинячому хліві стоїть лукавий, весь у золоті, й каже: «І ти, чоловіче, будеш увесь у золоті». — «Чого я хотів, те мені Бог і дав!» — «Тут Бога немає. Будь мені товаришем, — своєї правив лукавий, — нікого не слухай, а весь час поливай і поливай розсаду. Як виросте, листя обламай, а насіння приберігай — будеш великим багатієм».