Як прокляте дерево, осика ніколи не застосовується при спорудженні будинків, бо в противному разі, вся родина тремтітиме день і ніч од хвороби, як тремтить осика. Так само гріх осиковою палицею бити скотину і людей, які зразу ж «скрутяться».
Як дерево прокляте й нечисте, осика водночас є найкращим і найнадійнішим оберегом від усякої нечисті і погані: чортів, відьом, чаклунів, небіжчиків, упирів тощо. Найбільшої шкоди в господарстві відьми завдають тим, що забираються по ночах до корівників, видоюють корів і тим геть псують їх. Якщо зробити весь тин, або огорожу навколо обори, або загороди, де стоять вночі корови, з осикових кілків і ворин або вкопати хоча б декілька осикових кілків у неї, то відьма не пройде крізь такий тин, і корови будуть застраховані від зіпсуття нею (Заслав-ський та Старокостянтинівський повіти); принаймні можна обмежитися втиканням осикових гілочок у тин загороди (Старобільський повіт) або тим, щоб був осиковим хоча б кіл, до якого прив’язують корову (Старокостянтинівський повіт). У деяких селах Старокостян-тинівського повіту, з метою забезпеки од відьом корів і телят, одягають тим і другим на шию обручі з молодих осикових лозин, підкурюють вим’я корів осиковою корою й листям. Для охорони помешкання й людини од відьом тримають у хаті осику (з тією ж метою тримають у хаті ще кропиву, горобину, освячені в церкві вербові гілки) і носять при собі маленькі осикові цурки. З осиковою лозиною в руках у будь-який час ночі можна йти, куди завгодно: до такої людини не підступить ніяка нечисть або погань (Старокостянтинівський повіт).
Якщо помре відьма або упир, то, аби вони не вештались по ночах і не полохали людей, треба, — кажуть у Старокос-тянтинівському повіті, — зробити на труні, або домовині, все віко чи хоча б частину його з осикової дошки. Таке віко не випустить з домовини відьми чи упиря, які не зможуть підняти його, і тому не вставатимуть з могили. Якщо на вікнах та біля дверей, коли ходить небіжчик, покласти по шматку осики, то небіжчик нізащо не піде в хату.
Нарешті, осика відіграє вельми важливу роль у народній медицині, в практиці сільських бабок, знахарок і шептух, які дають хворим на різні хвороби осикову кору (п’ють від лихоманки), осикове листя, осиковий корінь.
До проклятих Богом дерев належить також верба (Salix fragilis L.; в деяких місцевостях — лоза, Salix Capraea L.). Проклята вона Богом за те, що з неї було зроблено цвяхи, якими «жиди» збивали хреста для розп’яття Спасителя (Ушицький повіт). За те її точить черва. В сухій вербі сидять чорти (Вінницький повіт), як говорить про те й українське прислів’я: «Закохався, як чорт в суху вербу».
І навпаки, сосна (Pinus sylvestris L.) й липа (Tilia parviflo-ra Ehrh.; сріблиста — Tilia argentea De.) вважаються на Україні благословенними деревами. Сосну Господь благословив за те, що деревина її виявилась непридатною на цвяхи при хресних стражданнях Спасителя (Холмська Русь). Липі Господь надав особливої сили — відвертати прокляття, які вимовляються жінками на чоловіків. Ці прокляття липа приймає на себе, через що на ній і буває так багато наростів (Літинський повіт). Липою не можна бити худоби — здохне (Старобільський повіт)/
З кущів окремі народні українські перекази відзначили лише бузину, шипшину, глід і чай.
Бузина (Sambucus nigra L.; червона — Sambucus racemo-sa L.) — кущ нечистий (Вінницький і Проскурівський повіти). Її насадив сам чорт і тепер увесь час сидить під нею (Літинський повіт). На тому місці, де є старий корч бузини, не можна нічого будувати, бо це місце — оселя чорта (Вінницький і Проскурівський повіти). Бузини не слід ні рубати, ні викопувати, щоб не дратувати чорта і тим не накликати на себе лиха (Літинський повіт). Не можна й знищувати коріння її: сміливцеві, який ризикне зробити це, скорчить руки й ноги (Вінницький і Проскурівський повіти), або ж він весь час нездужатиме (Холмська Русь). Бузину проклято Богом тому, що на ній начебто повісився Іуда-зрадник. У Канівському повіті кажуть, що на бузині раніше не було ягід, а стали родити на бузині ягоди після того, як на ній кати повісили святу великомученицю Варвару, причому скребли тіло її залізними скребками. Мабуть, переказ цей виник під впливом житія святої великомучениці Варвари і зовнішнього вигляду ягідних бростей бузини, які дегцо нагадують собою скребки з краплями крові.