— беріть уже воза, та тільки ж скажіть напевно, що саме ви даєте мені за нього?» — «Скажемо, та раніше ти склади його, таким, яким він має бути». Склав чорт воза й знову просить платити за нього. «Ми сказали тобі, що даємо за твій віз очерет». Пішов тоді чорт в очерет, а святі Петро й Павло завезли воза людям і віддали їм. Ось звідки пішов віз. Тепер на ньому їздять усі добрі люди, а ляхи, пани й заможні селяни останнім часом заводять уже собі брички, нетечанки, кочабрики, карети — бач, чого понавигадували
— хитріше за самого чорта. А чорт сидить собі в очереті та лякає жаб і тих людей, які не бояться Бога.
За другою легендою, віз і колеса до нього чорт робив так, щоб Бог нічого не бачив, десь у завулку. Коли віз був уже цілком готовий, чорт ніяк не міг вивезти його із завулка. Приходить до нього Бог і питає: «Що ти тут, Іроде, робиш?» — «Та от зробив віз, щоб людям було на чому їздити». — «Нумо, вивези свого воза на вулицю». Ірод мучився, мучився — не може вивезти того воза, бо завулок, в якому він його зробив, був надто тісний — віз ніяк не виходив з нього. Бог і каже тоді йому: «Дурень же ти, Іроде, як подивлюсь Я на тебе: розбери віз по частинах, тоді й винесеш, а потім складеш знову». Ірод так і вчинив, однак після того ніяк уже не міг скласти його. Що вже не робив, як не мучився, а все не міг скласти так, як зроблено було воза з самого початку. А Бог дивиться все на чорта та лиш посміхається. Врешті-решт, Ірод страшенно розлютився, покинув віз і втік. Тоді Бог послав святого Михаїла скласти воза; святий Михаїл і склав його в такому вигляді, як от ми тепер їздимо.
У Літинському повіті винайдення воза приписують Соломону й розповідають, що коли Соломон їхав на змайстрованому ним возі, то сам дивувався, що передні колеса, скільки не котяться, ніяк не можуть втекти від задніх, а задні ніяк не можуть наздогнати передніх.
За честь винайдення скла українські легенди змагаються з фінікійцями й приписують цей винахід чумакам. Взяли якось чумаки селітру в шматках, і довелось їм ночувати на такому місці, де був суцільний пісок. Заходилися вони варити вечерю. Один чумак зняв зі свого воза два шматки селітри, поклав їх на пісок, розпалив між ними вогнище, а зверху поставив казанок. Повечерявши, лягли всі спати. Рано вранці чумак той хотів було покласти свою селітру на віз, коли бачить, — а там, де було розкладене вогнище, лежить щось зовсім не таке, як селітра. Він тоді давай гукати: «Хлопці, хлопці! Ану гляньте, що воно таке скло?» Підійшли інші чумаки й почали роздивлятися. А потім і здогадались, що оскільки селітра й пісок дуже розпеклися від жару, то з них і утворилося те, що їх так здивувало. — «Так нехай же воно й зветься скло!» — сказав той чумак, який першим побачив його. З того часу люди й навчилися робити скло, а раніше не вміли (Харківський повіт).