До всіх пізніших відкриттів і винаходів на Україні й донині ще в багатьох місцях ставляться з помітною недовірою і, даючи їм оцінку, застосовують так би мовити, релігійний масштаб. Так, наприклад, у гасі вбачають чортову вогненну воду, яка починає просотуватися з пекла; колись, як люди були благочестивішими, ця вода не сміла просотуватись на поверхню землі, а нині, через дедалі більшу гріховність їхню, вона поширюється чимраз дужче й дужче, і прийде, нарешті, час, коли ця чортова вогненна вода покриє собою всю землю, і тоді буде Страшний суд.
Щодо залізниці й телеграфа кажуть, що це збуваються слова Святого Письма: «оснується світ дротами, і будуть бігать огненні колісниці» (Харківська губернія) і т.ін. Зокрема про залізницю в Старобільському повіті існує легенда, за якою її вигадав не без участі злого духа якийсь нечестивий чоловік, острожник. Він начебто провалився на якійсь горі під землю, побачив там машину (паровоз), роздивився її хорошенько, а потім, коли виліз на світ Божий, зробив і собі таку ж.
Спершу під час будівництва залізниці люди, умовившись із нечистою силою, клали під шпали живих дітей, «щоб машина лучче і скоріш ходила». Багато людей тоді говорило, ніби вони самі бачили на машині чорта, чорного, як вугілля, тільки очі та зуби в нього блищать (мабуть, мова йде про кочегара). В усьому цьому не можна не помічати того глибокого консерватизму, того суто інстинктивного остраху перед будь-яким нововведенням, які до певної міри властиві взагалі простолюду, а надто простолюду руському.
УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ОПОВІДІ ТА ПЕРЕКАЗИ ПРО ЛЕГЕНДАРНИХ ЛЮДЕЙ І НАРОДИ
Ш -поміж усіх інших українських космо-г тонічних легенд та переказів досить помітне місце посідають оповіді про легендарних людей і народи. Джерелами відомостей про різноманітних дивовижних легендарних людей і народи — як, приміром, кінокефалів (песиголовців), циклопів, одноногих, безбородих, парасолено-гих, велетнів, пігмеїв і т.ін. — були в давньому греко-римському світі твори письменників Плінія, Ацила Геллія, Соліна Полцгістера, Філострата та деяких інших, які самі запозичували значну частину своїх оповідань в єгиптян та індійців. У християнській літературі перших сторіч всі ці оповідання звів докупи блаженний Авгус-тин, долучивши від себе особисто міркування про походження цих чудовиськ від Адама і Ноя. Багато цих оповідок знайшли собі місце в «Александреїді», де розповідалось про Александра Македонського, що він добирав способів побачити «морські глибини й небесні високості» і під час своїх походів зустрічав усіляких незвичайних людей, між іншим — циклопів і людей із собачими головами. Вже з початком писемності на Україні побутували образи з кола легенд про Александра Македонського, зведених у книзі так званого Псевдо-Каллісфена. Поширювалась «Александреїда» і в пізніших українських перекладах, зразок яких зберігається донині в Імператорській публічній бібліотеці в Санкт-Петербурзі. Крім «Александреїди», в середні віки греко-ла-тинські образи кінокефалів, людожерів тощо розносилися по Європі спеціальними космографіями, де було дано карти. Такі космографії здавна заходили і в руські області. У відомому дослідженні п. Ровинського «Руські народні картинки» на 267—268 сторінках другого тому наведено такі уривки з «Книги, що зветься Козмографія», яку «перекладено з римської мови»: (ЗО) Острів. Живуть на ньому люди. У них вигляд песячий. Люди ці великі й страшні... (31) Острів. На ньому живуть люди. Вони волохаті і мають вигляд лев’ячий... Великі й страшні зело на подив (32). Острів пустельний. Живуть на ньому змії: лице дівоче, до пупа людина, а від пупа в них і хобот зміїний. Крилаті і звуться василіски (33). Острів, і живуть на ньому люди-людожери. Був на ньому святий апостол Андрій Первозванний. А віра в них кумирська...» Всі ці острови «Козмографія» розташовує якраз там, де в класичних казках розташовані кінокефали та інші подібні до них фантастичні народи, а саме — на Південному океані, між Індією та Єгиптом.
З фантастичних легендарних людей і народів в українських переказах знані песиголовці— людожери, велетні та пігмеї, морські і лісові люди. Деякі оповіді про них, як побачимо нижче, злилися з оповідями про Соломона, інші побутують самостійно.
Легенди про песиголовців у Греції пов’язувалися з давніми велетнями. Середньовічні письменники мали на увазі під ними то гуннів, то татар, а здебільшого — народ цілком осібний, кровожерливий. Лангобарди під час війни з усипетами36 обманули останніх звісткою, ніби їм обіцяли свою допомогу Песячі Голови: таким сильним було на той час в Європі вірування у справжнє існування песиголовців. Про них розповідали як про чудовиськ, що відзначалися неймовірною жорстокістю: подібно до упирів, вони пили кров ворогів своїх, а коли не вдавалося наздогнати ворогів, тоді пили свою власну кров.