— каже, — око, щоб не бачили, як я продовбуватиму в голові дірку».Песиголовець замружив. А мужик навів зубило та як зацідить молотком, так у песиголовця і вискочило його око, і він зовсім осліп. Рвонувся песиголовець з усіх сил — реміння так і порепалось. Давай він тоді гасати за чоловіком — ніяк не може спіймати його між вівцями. Потім відчинив двері кошари, став на дверях рачки і почав випускати овець по одній, сподіваючись хоч так спіймати, нарешті, чоловіка. Бачить чоловік — справа кепська... А в отарі та був один цап, найбільший за всіх. От чоловік зарізав того цапа, зняв з нього шкуру, нацупив на себе і йде навкарачки прямо між ніг у песиголовця. Песиголовець обмацав його й каже: «А, це ти — той, що водиш за собою всю отару!» Чоловік вибіг потихеньку в нього поміж ноги, потім чимшвидше побіг до його хати, забрав гроші, осідлав собі доброго коня, а тоді й гукає: «Ось, ось де я!» Змій (sic!) кинув тоді випускати овець та за ним! Гнався, гнався — ніяк не може наздогнати. Повернувся назад, та поки знайшов змій собі «видющих» помічників, чоловік той був уже вдома/
В оповіді, записаній у Радомисльському повіті, песи-головця-людожера замінено бабою-людожеркою і додано деякі подробиці, що не наводилися в попередній. Жив-був собі коваль, який ніколи не знав біди. Принесуть, бувало, до нього люди роботу і нумо розповідати — той про свою біду, а той — про свою. Коваль і каже їм: «І яка то біда? Що воно таке біда? Ось уже, либонь, доживаю четвертий десяток на світі, а ще зроду не бачив біди. Доведеться, мабуть, на старості літ йти по світу та шукати біду: хочу хоч поглянути на неї». Прийдуть інші люди до нього в кузню і почнуть розповідати про свою біду й горе; а ковалеві так і кортить побачити самому біду.
«Треба таки подивитися,що воно таке забіда! Завтра, люди добрі,не приходьте в кузню: вже мене ви тут не застанете — піду по світу біду шукати». Наступного дня замкнув він свою кузню та й пішов. Йде та йде, йде та йде, зустріне когось і питає: «Чи не бачили, часом, де біда?» — «Ні, не бачили». Прямує далі. Зайшов уже в таку землю, що ні міста, ні села, ні куреня ніде не видно, а він знай іде. Вже нікуди зайти води напитися, вже й хліба в нього не стало, а він іде. Раптом бачить — стоїть хатинка. «Зайду,
— гадає собі, — до цієї хатинки та хоч відпочину трошки». Зайшов — нема нікого. Ліг на лавці й заснув. А в тій хатинці жила одноока баба-людожерка. Прийшла баба в хатинку, бачить — лежить чоловік. «Здрастуй, здрастуй, молодцю! Я ще людського м’яса не куштувала!..» А він лежить собі. Підійшла баба до нього, помацала за ребра, коли він — худий-худющий. Вона й міркує собі: «Заріжу я барана, доки син прижене отару з поля, та нагодую його». Зарізала барана, нагодувала коваля й питає: «Чому це в тебе два ока?» — «А може, — каже коваль, — хочеш, щоб і в тебе було два?» — «Хочу». — «Я, — каже, — коваль: можу вставити друге око». — «Добре, — каже баба, — встав». — «То лягай на лавку: я нагрію долото». Лягла баба на лавку, а коваль нагрів долото, взяв у руки сокиру та як хрясне — і от око, яке було, й вискочило. Людожерка схопилася з лави та за ковалем. Він тоді чимшвидше кинувся в отару і сховався поміж баранами. Баба позачиняла скрізь усе, сама стала на воротах і стоїть — очікує коваля. Чекала вона, чекала — нема коваля. «Ну, — каже вона тоді синові (очевидно, тут пропуск. — Авт.), — час уже баранів у поле гнати». Почав син баранів у поле виганяти, а вона давай кожного обмацувати, щоб якось коваль не вийшов з баранами за ворота. Бачить коваль, що не випустить проклята баба, — вивернув кожуха вовною назовні, нацупив його на себе й поповз навкарачки. Підповз до неї. Вона помацала за спину: «Баран», — каже, і пропустила. Коваль вискочив за ворота та й кричить їй: «Не мацай більше, не мацай: я вже за воротами!» Почула баба голос коваля, схопила срібну сокиру і кинула в нього; сокира влучила в дерево і ввіткнулася в нього. Коваль підбіг до дерева й хотів було вийняти ту сокиру і забрати з собою; схопився за неї рукою, а рука так і прикипіла до руків’я. Біжить людожерка до коваля, зубами скрегоче. Бачить тоді коваль, що ускочив у халепу, відтяв собі руку і втік.