Українські легенди та перекази про землю
До землі українським народ, як народ передовсім землеробський, почуває глибоку повагу, яка подекуди (у Вінницькому, приміром, повіті) межує з обожненням. Землю величають звичайно святою і матір’ю, бо з неї створено першу людину, і вона годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, причому цілують її або з’їдають жменьку землі (Луцький повіт), — і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чим іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір: «наша земля — мати Тетяна», — кажуть у Старобільсько-му повіті.
Щодо зовнішнього вигляду землі є різні погляди. У деяких місцевостях її уявляють собі у вигляді жовтка в яйці; землю оточує звідусіль вода подібно до того, як у яйці білок оточує жовток (Ушицький та Житомирський повіти). Вона — кругла, тому кінця-краю землі немає, а оскільки земля оточена водою, то з небом вона зовсім не сходиться. «На краю землі є «Америк», тобто Америка, де люди такі багаті, що криють дахи своїх домівок сріблом і золотом. «Жиди»— купці, які одні лиш доходять «на край землі», розповідають, що там є чотири моря: Солоне, Синє, Червоне і Чорне. З них пити воду не можна, а тому «жиди»— купці звичайно запасаються під час своїх мандрівок «на край світу» водою на сім років. Оточена вода водяними оболоками (там же).
У деяких місцевостях землю уявляють як округлу купину, що плаває по воді. Землі, на якій ми живемо, незрівнянно менше, ніж води, зібраної на другій землі, що є основою для всього сущого; а небо становить верх нашої землі. У землі є як початок, так і кінець, але ніхто до них не сягав, тому що ми живемо на самій середині землі. Десь дуже да-леко-далеко, як від нас до неба, небо сходиться з водою, на якій плаває земля (Літинський повіт).
У Холмській Русі (втім, не скрізь) землю уявляють півкулею. Край її, до якого ніхто, крім «москалів», ніколи не доходив і не дійде, — там, де сонце, спускаючись щораз нижче й нижче, смалить так сильно, що люди, наче обпечені, бувають зовсім млявими й позбавленими життя. Там вічне літо, але через надмірну спеку ніщо не росте, і люди споживають саму лиш рибу, яку збирають на березі моря після того, як воно перестає грати, вже в цілком звареному вигляді.
У Грубешівському повіті землю уявляють як плаский круг, що тримає пан, котрий сидить під землею в кріслі.
Найчастіше землю уявляють площиною, що плаває по воді (в Луцькому, Старокостянтинівському повітах, деяких місцевостях Холмської Русі та ін.). Край її дуже далеко, за морями, куди ніхто не доходив і дійти не може, і де вона сходиться з небом, яким причиняється, як лядою (у Канівському повіті — «земля сходиться з небом на краю світу, і там баби, перучи, кладуть вальки на небо»). Площин, подібних до нашої землі, дуже багато під нами, і всі вони також населені людьми (Вінницький повіт). Всередині земля наповнена жилами, по яких на її поверхню виходить вода (Холмська Русь, Луцький повіт). В інших місцевостях гадають, що всередині землі — пекло, вогонь невгасимий, у сім разів «лютіший од нашого»; в ньому мучаться грішники до Страшного Суду (Холмська Русь, Канівський повіт). У Грубешівському повіті кажуть, що в надрах землі, які становлять другий світ, пробувають люди; вони нас, хто живе на поверхні, вважають за богів.
Посередині землі є «пупець», або така діра, з якої витікає вода і розтікається по землі жилами; ріки і моря, а так само й кожна криниця, як мине сім років, знов повертаються в той «пупець».
Згідно з давніми релігійно-міфічними поглядами, загальними та інших слов’янських племен, а також персів, монголів і навіть американських індійців, на Україні повсюдно поширене повір’я (виняток, як ми бачили, становить лише Грубешівський повіт), що земля тримається на одній або двох рибах (китах). Кожні сім років риба то опускається, то підіймається, внаслідок чого роки випадають мокрими й сухими. Коли риба, яка тримає землю, перекидається на другий бік (у Старокостянтинівському повіті — «стрепенеться»), тоді буває землетрус. В Ушицькому й Житомирському повітах кажуть, що риба, яка тримає на собі землю, перебуває в кільцеподібному положенні, тримається зубами за свій хвіст і стоїть нерухомо. Землетрус буває тоді, коли вона випускає із зубів хвоста. У місцевостях, де поширене повір’я, що земля тримається на двох рибах (китах), сухі й мокрі роки пояснюються так: коли тримає землю самець, то літо буває сухим, бо він підіймає землю вище, а коли тримає самиця, то земля понижується, через що ріки й озера виходять з берегів, і літо буває мокрим (Луцький повіт).