Легенда, записана в с. Литвяках, виводить тютюн також з самої, так би мовити, сутності чорта. Нечистий звичайно спокушає кожного християнина, й тільки-но в церкві йде богослужіння, він уже там, і виходить з неї лише тоді, коли співають «Херувима» (Херувимський спів). Ось батюшки якось і веліли понавішувать на всіх вікнах во ім’я Господнє, щоб нечистий не мав змоги вискочити з Божого храму. Заспівали «Херувима»; чорт хотів було вискочити з церкви, та вже ніяк не міг. Прибіг до дверей — нема як вискочити; він тоді стрибнув було у вікно, впав з усього розгону назад, заревів і здерев’янів. «Нехай собі лежить, — кажуть батюшки, — поки завершиться служба». Після служіння підняли одубілого чорта, винесли його з церкви й міркують: «Що з ним робити? Закопати? Ні, краще спалити, щоб не лишилося по ньому й сліду!» Зібрались пани дивитися. Спалили чорта — і раптом на тому місці, де згорів дощенту чорт, виявили не попіл, а насіння. «Що за насіння таке?» — радяться поміж себе пани. Ось один пан забрав його й посіяв у себе вдома, щоб подивитися, що виросте з того насіння. Зорали великі такі грядки й засіяли їх. Поросла трава. З’їхались усі пани, дивляться — поросла якась трава, а хтозна, для чого вона придатна! Коли під’їздить до них чужий пан. «Здорові були, панове! Чого ви тут ходите?» — «Та ось ніяк не втямимо, що це за трава така?» — «Трава ця — дуже гарна, дуже корисна для людей: її добре палити кожній людині — зразу відчує в собі особливу бадьорість». І розповів тоді той чужий пан, як треба доглядати за тютюном, як і пасинкувати його. По тому попрощався й каже до свого кучера: «Не журись, брате: наша
хвамилія не пропала: не пішла в ніщо — скрізь уживатимуть тепер тютюн». А той чужий пан та був сам чорт.