Питання власне про те, чому між собаками й котами панує непримиренна ворожнеча, легендою, записаною Т. Зіньківським, розв’язується дещо інакше. Якось був такий неврожай, що гинули від голоду і люди, й собаки. Один собака пішов до Бога просити хліба. Бог дав йому потрошку всякого нив’я, дав до того ж і розписку. А в тій розписці було сказано: що сам господар їстиме, те щоб давав і собаці. Повернувся собака додому, віддав господарю все те нив’я. Господар засіяв його, — вродило. їсть сам господар, і собаці дає те ж саме. Ходить собака подвір’ям і мокне в негоду під дощем. Приходить він до кота й каже: «На, бра-тику-котику, тобі цю цидулочку: ти — в хаті, в сухому сидиш, то в тебе цидулочка ніколи не змокне». Сидить собі кіт у хаті, а коли надворі похолоднішало, він заліз у піч. Гос-подиня розпалила в печі, а кіт як вистрибне звідтіля, та й забув прихопити із собою з печі розписочку.
Варить господар собі їсти, та вже більше й не дає собаці того, що сам їсть, а замішує висівки, дає помиї… Собака бачить, що господар не дає йому вже більше того, що їсть сам, прийшов до кота й питає: «А де та цидулочка, що я дав тобі на зберігання?» — «Я, — каже кіт, — сидів у печі, грівся, а господиня раптом розпалила піч. Я вискочив, та й забув у печі цидулочку, то вона там і згоріла». Відтоді собаки стали шарпати котів, і ніколи вони не можуть ужитися.
Якщо собака риє ямки, то хто-небудь помре в домі; якщо виє — буде пожежа.
Серед собак особливими властивостями вирізняється так званий ярчук. В деких місцевостях (Старобільський, Літинський повіти) будь-якого взагалі першонародженого собаку вважають ярчуком; у Луцькому повіті кажуть так: якщо перше цуценя-сука приведе перше цуценя-самку, а ця в свою чергу приведе першого цуценя-самця, то це й буде ярчук. У ярчуків є вовчий зуб, і вони страшенно люті й надзвичайно дужі. Рана від укусу ярчука дуже небезпечна, і її важко загоїти. Ярчук бере вовка і має здатність бачити й проганяти злих духів, а також бачити відьом, яким заважає ходити в чужі корівники й видоювати з корів молоко. Виростити ярчука важко, тому що відьми до досягнення ярчуками річного віку, коли вони входять у повну силу, всіляко намагаються звести їх.
Собаку не слід убивати з рушниці: та зіпсується й не буде придатна вже для полювання. Якщо когось укусить собака, то треба засипати рану його ж перепаленою шерстю: це — найкращий і найнадійніший засіб. Хто обдере із собаки шкуру, тому цілий рік не можна ходити до церкви — гріх (Старобільський повіт), а якщо він колотиме після того кабана, то сало смердітиме.
Кіт (свійський — Felis maniculata domestica) створений Богом. Він — тварина добра і друг людини, що оберігає його від усього злого (Літинський повіт). В Ушицькому повіті про походження кота розповідають таке. Чорт, перекинувшись на мишу, плив через море, аби спокусити Єву. Пресвята Діва, побачивши це, кинула Свою рукавицю. З цієї рукавиці зробився кіт, який в ту ж хвилину зжер чорта. Отже, хоч кіт і походить з рукавиці Пресвятої Богородиці, він усе-таки — тварина нечиста, бо з’їв чорта. Він володіє деякими недобрими властивостями. У хвості в нього є отрута, що викликає в людей нежить, коли кіт нап’ється води з посудини, з якої п’є людина (Житомирський, Старобільський та Проскурівський повіти), або коли сплять з котом (Старобільський повіт). Щоб убезпечитися від цього, котові одтинають кінець хвоста (Проскурівський і Житомирський повіти). Якщо кудись ідеш, то в жодному разі не можна брати з собою кота, інакше кінь стане в дорозі (Старобільський і Таращанський повіти). До кого приблудиться кіт, та людина неодмінно зубожіє; і навпаки, якщо приблудиться собака, то це — на щастя й достаток. Коли кішка перебіжить дорогу, то чекай невдачі, або ж здохне кінь; для відвернення лиха треба кинути паличку так, щоб вона перелетіла навхрест через слід кішки. Якої масті кіт приживеться у домі, такої масті треба тримати й худобу: домовик одразу ж задушить кота, якщо лиш йому буде не до вподоби його шерсть (Старобільський повіт). Кіт, який прожив дванадцять років, перестає муркотіти і стає таким лютим, що може задушити людину, чому його тоді здебільшого й забивають (Проскурівський повіт).
Кіт фігурує також у легендах про всесвітній потоп, але про ці легенди мова попереду.
Українські легенди та перекази про диких звірів
Шкраїнська народна зоологія, відображена в ле-гендах, не обмежується самими лише свійськими тваринами; в ній посіли відповідне місце дикі звірі, птахи, риби, гади й комахи. Народна фантазія всіляко, напевно, силкується осмислити різноманітні особливості тих чи інших живих істот і з цією метою несвідомо спускається в глиб прадавніх віків і виносить звідти уламки спільноарійських релігійно-міфічних поглядів і вірувань, то покірно повторює споріднені з нею апокрифічні уявлення, внаслідок чого витвори її в цій галузі являють собою найстрокатішу суміш елемента «легендарного» з казковим. А втім під впливом християнства порівняно серйозніший «легендарний» елемент все-таки значно перевершує елемент казковий.