— Не може, — сказав Крокодил.
— А що, коли цього разу ймовірності складуться інакше і… Там же, у вас на Землі, якась дрібнюща ймовірність усе вирішує? Я читав…
— Десь так, — сказав Крокодил.
— Я мав на увазі, що твоєму синові, може, нічого й не загрожує.
— Звичайно.
— Тим паче, все це станеться ще через мільйони витків…
— Звичайно.
Тимор-Алк опустив плечі:
— Я щось не те кажу?
«Святий хлопчик», — подумав Крокодил.
— Ні, що ти. Це я винен. А ти все правильно кажеш і робиш.
— Не все, — Тимор-Алк звів очі. — Я активував угоду й не можу розповідати нікому. Крім тебе. Тому що ти теж активував угоду, хоча й попередню. А там діра у формулюванні, і виходить, що з особами, які домовилися стосовно проекту, я можу обговорювати…
Він затнувся.
— Обговорювати?
— Я боюся, — зізнався Тимор-Алк.
— Чого?
— Того, що хоче Айра. Може, ти мені щось порадиш? Мені більше нема з ким…
— А ти не можеш відмовитися? — швидко спитав Крокодил.
— Можу. Та це означатиме, що я… припиню для нього існувати. Просто зникну.
— І це тебе втримує…
— Не тільки це, — Тимор-Алк зашарівся. — Ще ми не зможемо відвернути Другу Смерть Раа.
— Та це пусте, якщо порівняти з презирством Махайрода, — не втримався Крокодил.
Тимор-Алк понурився.
— Пробач, — Крокодил торкнувся його плеча. — Розкажи мені, що він хоче зробити.
— Він… хоче потрапити на супутник, носій робочого стабілізатора. Увійти всередину. Там, усередині конструкції, є замкнений простір поза дією стабілізатора. Айра хоче всередині цього простору розітнути реальність… Він так і каже: «розітнути». І ввійти туди разом зі мною.
— А… чому саме з тобою? Що, людей мало?
— Я Тінь, — сказав Тимор-Алк. — Ну, наполовину. Я дуже сприйнятливий. Як чутливий прилад.
— Це ж знущання! — не витримав Крокодил. — А сам він приладом бути не хоче?!
— Ні, — Тимор-Алк похитав головою. — Він може змінювати реальність, але в цьому викривленому світі він, найпевніше, не зможе орієнтуватись. А я зможу. Це ж наполовину моя батьківщина… Він каже, я відчую структуру цього світу й приведу його… куди треба.
— Плаский хліб, — пробурмотів Крокодил. — А куди йому треба? Куди він хоче, щоб ти його привів?
— Він хоче зрозуміти задум Творця стосовно Раа, — сказав Тимор-Алк. — Він хоче знайти когось або щось, що відповідає задумові й відчуває Творця. Він хоче знайти спосіб зробити так, щоб образ Раа знову відповідав задуму. Тоді стабілізатори будуть не потрібні.
Кілька секунд Крокодил мовчав, метикуючи. Слова хлопчини скидалися на знущання, гірше — вони здавались уривком із проповіді божевільного філософа, брудного, в драній китайській куртці, де-небудь у переповненому метро. І Крокодил сказав би зі щирим серцем, що Айра — безумець і маніяк, якби все діялося не на Раа. Якби він на власні очі не бачив, що сталося біля водоспаду з оцим самим хлопчиною, мертвим і потім живим. Якби не бачив величезний скелет колишнього жителя Раа, якби не був у музеї на Сірій Скелі, де в окремій залі зберігають кістяки викопних породжень маячіння…
— Він хоче все повернути? — повільно спитав Крокодил. — Щоб ви жили, як дерева чи ріки, малювали свої тіні на стінах печери й ніколи не проходили Проби?
— Не знаю. Напевно, якщо це необхідно…
— Ти боїшся, що Раа зміниться?
Хлопчисько звів очі:
— Я не хочу туди йти, до цього викривленого світу. Я його… іноді відчуваю поряд із собою. Я пам’ятаю… щось. Невиразне. Це як нічний жах. Ти б хотів піти до світу своїх жахів?
— Знаючи, що можеш прокинутися?
Тимор-Алк невесело всміхнувся:
— Айра не гарантує, що ми повернемося живими. Він каже: «Я зроблю все, що можна, але гарантувати життя я тобі не можу».
— Он як, — прошепотів Крокодил.
«У його авантюрах загинули десятки людей. І всі перед початком роботи активували спеціальний договір, який передбачає готовність умерти завчасу…»
— Твоя угода… передбачає готовність умерти заради… успіху справи?
— Так.
— І ти погодився? Ти підписав… тобто активував?
— Я повноправний громадянин, — у голосі Тимор-Алка прогучала сталева нотка. — Я беру на себе відповідальність… за світ. За Раа.
З його обличчя було зрозуміло: тепер, коли перше полегшення від розмови минуло, парубок страшенно шкодує, що вирішив комусь звіритися.
— Плаский хліб, — пробурмотів Крокодил.
«І до кого бігти? Кого кликати на допомогу? Шана… вона й так усе знає, мало того, знала раніше за Крокодила, тому і прийшла зі своєю пропозицією. Айра… Цей звик розпоряджатися людьми, як фішками. На благо Раа. А Крокодил — мігрант, його індекс соціальної відповідальності годиться тільки, щоб насмішити чиї-небудь капці».