— Коли він збирається починати? — спитав Крокодил крізь зуби.
— Можливо, завтра. Від завтра я не зможу полишати орбіту, а сьогодні відпросився востаннє на кілька годин із бабусею…
Він затнувся, не бажаючи говорити тремким голосом.
— …поговорити, — закінчив рівно й навіть безпристрасно, хоча Крокодил був певен: спершу Тимор-Алк хотів сказати «попрощатися».
Безгучно пролетів вагончик монорейковою дорогою. Під поривом вітру хитнулася волога трава, із найближчої гілки посипалися краплі.
— Я казав йому… Айрі, прохав повернути тебе в програму, — рівним голосом повідомив Тимор-Алк. — Він сказав «ні».
— Комунікатор! — гаркнув Крокодил.
Гнучкий пагін спустився з гілки найближчого дерева, відкрив квітку, пропонуючи Крокодилові доступ до термінала. У дзеркалі екрана він побачив себе — оброслого бородою, худющого, пом’ятого, з червоними очима. Оце так пика.
— З’єднай мене…
Він затнувся. Глянув на скам’янілого Тимор-Алка. Випустив із рук шерехату стеблину.
— Ти йди, — сказав крізь зуби. — Я дожену.
— Зв’яжи мене з Махайродом!
Він поплавав у найближчому озері, вимився гарячою водою й поголився. Він знайшов термінал на околиці, в лісі, де не було жодної людини і жодна стежка не спотворювала високу траву.
— Махайрод, він же Айрі-Кай, не дає згоди на з’єднання.
«Блін, плаский хліб…»
— Можна надіслати йому текстове повідомлення?
— Диктуйте.
Крокодил роззявив бува рота — й розгубився. Що йому сказати? «Візьми слухавку, ти, ідіоте»?
— «Терміново треба поговорити».
— Прийнято. Ще контакти?
— Ні.
Квітка згорнулась і повисла на стеблині, дожидаючи, доки її відпустять. Крокодил розімкнув пальці; впустивши на траву кілька пелюсток, комунікатор усотався в крону над його головою.
Вийшло сонце. Над землею, над травою, над квітами заклубочів туман, не холодний і липкий, а теплий, сріблистий, як ягняча вовна. Крокодил повернувся на станцію монорейки, де вони зустрічалися з Тимор-Алком, пройшовся взад-уперед і зрозумів, що знову програв.
— Комунікатор!
Цього разу пристрій зміїною голівкою піднявся з-під каменя.
— Текстове повідомлення для Махайрода!
— Диктуйте.
— «Зв’яжися зі мною негайно! Це необхідно».
— Прийнято. Ще контакти?
— Ні, — Крокодил усівся в траву. Його шорти миттєво змокли.
— Андрій Строганов?
— Так! — він підскочив; комунікатор висунув із-під каменя зміїну голову:
— Ваш рейтинг соціальної відповідальності зріс і становить один до мільярда. Вас долучено до кола громадян, відповідальних за загальні питання. Ви дістали для ознайомлення низку матеріалів. Свою волю ви можете виявити, коли будете готові, але не пізніше, ніж за добу.
— Е-е-е, — сказав Крокодил.
Очевидно, його ворушня зі статистикою міграції принесла несподіваний результат. Саме тепер, коли більш непотрібним, ніж рейтинг, для нього може бути тільки шведсько-японський словник.
— Спасибі, — сказав Крокодил невідомо кому. Усі автомати на Раа говорили жіночими голосами — крім, вочевидь, автомата Стратегічної Ради, що говорив голосом дитини.
Поспішати було нікуди. Крокодил відшукав зручну чашу-термінал, заповнену водою, й торкнувся поверхні своїм посвідченням.
«Андрію Строганов, на вашу особисту скриньку надіслано матеріал щодо судового рішення».
— Відкривай.
«Загальним волевиявленням громадян Раа пропонуємо засудити громадянина Вайрі-Даба, винного в умисному підпаленні лісового масиву на острові Променистий Мис, і громадянина По-лос-Нада, винного в умисному пошкодженні інформаційної мережі, що спричинило велику втрату ресурсів громади. Згідно з громадянською конвенцією, громадяни Вайрі-Даб і Полос-Над підлягають довічному вигнанню з Раа. Громадянине Андрію Строганов, підтвердьте присуд громади або відмовтеся потверджувати його. У цьому разі просимо вас навести аргументи й, у разі їхньої безпідставності, бути готовим нести відповідальність за своє рішення».
Крокодил сидів, дивлячись у воду; в глибині чаші повільно чергувалися два об’ємних портрети: незнайомий чоловік років п’ятдесяти й Полос-Над — відчайдушний парубок, що зовсім недавно веселився біля вогнища й волав, зриваючи горло, пісню: «Ми тут, бо маємо право!»
— Деталі!
«Вайрі-Даб або…»
— Полос-Над!
Він ураз загруз у мудрованому канцеляриті. Те, що скоїв молодий громадянин, на Землі називалося б хакерством — «в особливо великих розмірах»; думка про те, що хлопчину щойно після складення Проби виженуть із Раа навічно… До речі — куди?!