— Як же його помилувано? — пробелькотів Крокодил.
— Більшістю відповідальних голосів.
— Так швидко?
— Процес Полос-Нада триває п’яту добу. Твій голос урахували останньої миті.
— Мій голос… один до мільярда…
— Як бачиш, багато хто з відповідальних поділяє твою точку зору.
Крокодил помовчав, слухаючи шелест дощу.
— Звідки ти знаєш, що я…
— Це відкрита інформація, мало того, це інформація, що створює тобі ім’я. Статус. Як ти голосуєш і як аргументуєш.
Крокодил стиснув зубами кісточку вказівного пальця. Айра зрушився на екрані — повернувся іншою половиною обличчя:
— Твій індекс відповідальності добряче впаде. Аргументи — ні в тин ні в ворота, рішення емоційне, істеричне. Поганий із тебе суддя.
— Я не суддя.
— Залежним бути простіше, я попереджав.
— Палія теж помилують?
— Триває процес. Судячи з динаміки, його виженуть.
— Ти працюєш там, у себе на орбіті, чи стежиш за… процесами?
— Я не на орбіті.
Айра ступив крок назад. Крокодил нарешті побачив усе його обличчя й побачив дерев’яні стіни та камінний фонтан у нього за плечем. Фонтан здався знайомим. Ще за секунду стало втямки, що Айра говорить із дому Шани.
— Он як, — сказав Крокодил.
— Так, — Айра кивнув. — Про що ти хотів зі мною говорити?
— Про Тимор-Алка.
Айра трохи підняв кутики губ:
— Приїжджай, якщо хочеш. Я ще якийсь час тут пробуду.
На траві лежали вечірні сонячні смуги, і тінь людини, що йшла між стовбурами, накладалася на їхні тіні, вливаючись у загальний малюнок. Побачивши будинок серед білого гаю, Крокодил скуштував коротке почуття повернення.
Уже дуже давно він нікуди не повертався.
У кімнаті з фонтаном щойно закінчилася розмова. Здавалось, примари сказаних слів досі висять у повітрі й тиснуть на барабанні перетинки.
Шана сиділа в кутку, схрестивши ноги. Навпроти сидів Айра. Тимор-Алк стояв, і видно було, що він ледве стримує себе, щоб не почати шугати назад-уперед.
Айра був спокійним і розслабленим, яку шезлонгу; коли з’явився Крокодил, він ледве повернув голову:
— А от і Андрій уперше хильнув відповідальності за чуже життя…
— У мене є досвід відповідальності, — сказав Крокодил, зневажений. — У мене були дружина, син…
І замовк.
— Ми погуляємо, — Айра підвівся, не торкаючись руками підлоги, ніби його смикнули за нитку на маківці. — Недовго, тому що час дорого коштує. Ходімо, Андрію.
Ззовні косі тіні стали ще довшими, світло лежало, як жовтий віск — штабелями. Лопотіли крила, серед тіні й світла снували птахи, і вряди-годи згори спускалося кругами загублене кимось пір’я.
Крокодил ледве дочекався, доки будинок Шани сховається за деревами:
— Ти хочеш занапастити хлопчину? Тимор-Алка? Дитину? Він ні разу з жінкою не цілувався! У нього больовий поріг… наче без шкіри він!
— Який чудовий ліс! — Айра поглянув угору. — І, головне, нічого не змінилося з часів мого дитинства…
— Ти за цим їздив на острів? Тобі потрібен був цей хлопчина? Скажи, розпоряджатися чужими життями — солодко?
— Тут ми гралися з Альбою, — Айра змахнув рукою, ніби просячи Крокодила помилуватись, — і, серед іншого, я вчив її регенерувати… Не бійся, я не збираюся поринати в спогади і тим паче втаємничувати тебе в деталі мого життя.
І він пішов далі. Крокодил постояв кілька секунд, потім наздогнав його.
— Твій індекс упав менше, ніж я думав, — сказав Айра на ходу. — Удалий розклад.
— А ти сам висловився у справі Полос-Нада?
— Звичайно.
— За вигнання?
— За помилування.
— Ти диви… Тож твій індекс теж упав?
— Мій? Ні. Оскільки я проаналізував, що відбулось і чому, і аргументував рішення. Полос-Над любить зовнішні ефекти. Зламав мережу, бажаючи бути професійно спроможним, бажаючи сяяти зіркою. З гордощів — думав, що не впіймають. І парубок навчений дорослого життя — уявляю, про що він думав, коли просив замінити вигнання введенням у кому.
— І чому, ти вважаєш, його треба помилувати? — похмуро спитав Крокодил.
— Шкода, — сказав Айра.
— Що?!
— Шкода. Імовірність, що він ще раз піде на злом, та взагалі на будь-який злочин, мізерна… А хлопчину шкода.
— І це аргументи?
— Так.
— А я думав, — сказав приголомшений Крокодил, — треба наполягати на користі для громади, на чомусь прагматичному, в майбутньому… в цілому…
— Землянин, — Айра всміхнувся.
— А другий, палій?
— Я голосував за вигнання.
— Чому? Його не шкода?
— Ось і видно, що ти його справу не аналізував і матеріали не читав… Його теж шкода, але лишити таке безкарним — неможливо.