У лісі поволі темніло. Старий дім на тому боці балки зовсім потонув у сутінках. Безгучно вилетів із дупла перший нічний птах; тварина, схожа на ящірку, штопором злетіла по найближчому стовбуру. За секунду з крони звісився довгий липкий язик.
— Гаразд, я зрозумів, — несподівано для себе сказав Крокодил. — Я міг би померти за майбутнє Раа. Та не міг би послати на смерть іншу людину.
— А я можу, — повідомив Айра. — В цьому різниця.
Він простягнув руку й торкнувся тонкого стовбура над урвищем. Широченне листя здригнулось і раптом поникло, як складена парасолька. Один листок відірвався й плюхнувся на плече Крокодилові, мов еполет.
— Оживе, — сказав Айра, ніби відповідаючи на нечутний докір. — Уночі буде дощ.
— Як ти це робиш?
— Розмикаю контур, долучаюся до системи, перерозподіляю потоки енергії…
— Які потоки?
— Енергії. Життя.
— Це шаманство й лженаука. Цьому нема матеріалістичного пояснення.
— Нема, — погодився Айра. — Матеріалістичного — нема.
Він поклав руку на плече Крокодилові. Того накрило гарячою хвилею — вона ринула від потилиці по всьому тілу; мов бульбашки в газованій воді, заструменіли мурашки вздовж спини. Враз стало світліше; Крокодил знову побачив будинок на тім боці балки, побачив кожну травинку під ногами й зів’яле дерево з важко пониклим листям — схоже на фікус, який довго не поливали.
— Припини! — гаркнув Крокодил.
Айра забрав руку з його плеча:
— У мене для тебе новина, Андрію. Не знаю, як ти це сприймеш, але деякі твої дії підказують мені, що для тебе це важливо.
І приховувати я не маю права…
— Приховувати що?! — Крокодил відчув, як відпливає кров од щік.
— Я провів маленьке розслідування твоєї міграційної справи.
Айра замовк. Крокодил чекав, зціпивши зуби. Тому здивувався, чого Айра так довго мовчить. Потім зазирнув йому в обличчя.
Айра стояв, застигнувши на місці, дивлячись на небо, геть забувши про те, що Крокодил поряд. Ніздрі його роздувались.
— Айро!
— У нас неприємності. Зажди, Андрію.
Крокодил озирнувся. Нічний зір залишав його, яскрава картинка вицвітала, але так повільно й повільно, що Крокодил цілком міг розрізнити й балку, і ліс на її схилах, і водоспад, і будинок. Жодна травинка не ворушилася тривожно — спокій і пташиний спів.
— Що сталось, Айро?
— Комунікатор, — губи Айри ледь ворухнулися. — Сорок дев’ятий, північний. Бачиш мене?
Відповіді Крокодил не чув.
— Координати, — сказав Айра.
І знову вислухав відповідь.
— Надсилай, — сказав Айра. — Тривога.
— Що сталося?! — викрикнув Крокодил, секунду тому давши собі слово мовчати й здаватись обізнаним.
— У нас розшарування реальності, — Айра мигцем глянув на бузкове вечірнє небо. — Бігати не забув як?
На стадіоні в Крокодила не було б шансів проти Айри, але вони бігли лісом, і кущі, мох, пні та купини однаково заважали обом. Крокодил спочатку відстав, але майже одразу наздогнав інструктора і побіг за ним — назирці, як колись на острові. Узутим бігати зручніше, ніж босим, але Крокодил розумів, що довго такого темпу не витримає.
Його нічний зір знову загострився — мабуть, від викинутого у кров адреналіну. Він бачив ясно, й це рятувало: потемки він уже десять разів напоровся б на гілку, до того ж Айра часто змінював напрям, обираючи шлях. Потім ліс раптом скінчився, Крокодил побачив себе на узліссі поряд зі станцією й мало не спіткнувся об рейку, потонулу у траві. Айра різко спинився, і Крокодил мало не налетів на нього ззаду, як у старій комедії.
Минула секунда тиші.
Потім із переліска навпроти вискочили парубок і дівчина. Обоє летіли, задихаючись, щосили; Крокодил спочатку подумав, що вони, як і Айра, поспішають на чийсь нечутний поклик; дівчина, бліда, зі спотвореним від зусилля обличчя, пронеслася повз, не глянувши на Айру й Крокодила, а парубок крикнув щось нерозбірливе, панічне, дещо на кшталт: «Біжіть!»
Крокодил глянув у той бік, звідки вони з’явились.
Поночі можна було розгледіти, як тремтять верхівки дерев. Віддалених. Ближчих. Ще ближчих; ніби хвиля котилася при корінні, змушуючи здригатися крони.
Крокодил примружився. Між стовбурами можна було вирізнити рух — невловний, неприродний, хаотичний.
За секунду з гаю линув потік густої рідини, і перша хвиля була заввишки з людину. Завмерши на місці, Крокодил устиг побачити, що хвиля складається з окремих пульсуючих тіл. Тварюки, схожі на желейну черву, злипались і розлипались, звивались і розвивались, і разом утворювали єдину текучу масу, і ця маса прорвалася крізь ліс, підлісок і вирвалася на відкритий простір.