— Десять хвилин потерпиш?
Бовтаючись униз головою, Крокодил нічого не відповів.
…Треба квапитися. Лишилося двадцять із чимось мільйонів років, щоб повернутись на Землю. Треба поспішати.
— Андрію, все добре?
— Чудово, — простогнав Крокодил.
Він обманює себе, й нікому на Землі він не потрібен, особливо синові.
Він обманює себе, й він нікому не потрібен на Раа.
Він просто злякався, жахнувся того, що всього життя його зосталося — два роки, два невідомих роки.
Він мігрант, що він може вирішити, він усього-на-всього лише мігрант…
— Айро.
— Що?
— Коли… прийдемо… ближче… постав… мене на ноги. Сам… дійду.
— Згода.
Шана не гаяла часу на сентименти. Не дивлячись на Крокодила, що шкандибав поряд, вона підскочила до Айри та з розмаху вдарила в обличчя — добре, що хоч долонею, а не кулаком:
— Чому завжди твоя правда, скотино? Чому завжди виявляється, що ти мав рацію?!
— Бабусю! — нажахано кричав Тимор-Алк і метався, як електрон на орбіті.
Шана замахнулася знову, але вдарити вдруге не зважилась.
Айра обтрусився, мов кіт. Його волосся де-не-де ще перемежовувалося сніжно-сивими пасмами, але що мить, то чорноти більшало; Шана подивилась нарешті на Крокодила. Якоїсь миті тому здалося, що зараз перепаде і йому теж.
— Ідіть під душ, — сказала Шана. — Ці реактиви…
І розридалася. Крокодил не підозрював, що вона вміє так плакати — зовсім по-баб’ячи.
Замкнений усередині теплої душової капсули, Крокодил отримав можливість змити з себе все, разом з одягом і клаптями де-де зчесаної, де-де відлущеної шкіри; він одержав можливість перепочити, побути на самоті й знову подумати про Шану. Що стояло за її істерикою — страх? Але ж її внукові цього разу нічого не загрожувало…
Тимор-Алк мовчки видав йому новий одяг: шорти, сорочку, білизну й сандалії. Плашці-посвідченню на шиї Крокодила не страшні були ні луг, ні кислота, ні, мабуть, вогонь. Крокодил збирався хвилин п’ятнадцять, знай присідаючи, щоб перепочити. У будинку було тихо: ніхто не кричав, не лаявся, не бився. Навіть не розмовляв. І, здається, не дихав.
Айра сидів на даху. Його волосся було чорним, чорнішим за світлу ніч. Крізь густо сплетені крони сяяло небо, повне зірок і супутників; Айра сидів, звісивши ноги, і розмовляв із кимось по невидимому комунікатору:
— За нашими даними, парубок повноправний, дівчина відмовилася від Проби й стала в залежність від майбутнього чоловіка… Що швидше, то краще. Оголосіть через загальний зв’язок… Як свідків. Ні, допитайте їх самі. В мене інша робота.
Він замовк, дивлячись угору — чи то милуючись прекрасним небом, чи то слухаючи невидимого співрозмовника.
— Айро, — негучно покликав Крокодил.
Не повертаючись, Айра махнув йому рукою — зачекай, мовляв — і продовжував розмову:
— Третя категорія. Якщо ми хочемо себе обдурити — четверта. Я би надав третю, але не наполягаю.
Крокодил підійшов і всівся поряд. Жовта пляма світла лежала на втоптаній за день траві.
— Чекаю. Здоров! — Айра ледь перемінив позу, ніби на знак того, що розмову з кимось далеким закінчено.
— Бажаю здоров’я, Консуле, — сказав Крокодил.
— Андрію, — пробурмотів Айра, — як ти?
— Добре.
— Ти чудовий донор, найкращий з усіх, кого я бачив.
— Мені пишатися?
— Звичайно.
— Чи пишається вівця своєю вовною? Чи пишається корова… дійна тварина… своїм молоком?
Айра знизав плечима:
— Якби ти не стояв у мене за спиною, я б не зміг його перетворити. Чи помер би за десять хвилин, не одержавши допомоги. Пишайся, не пишайся — мені однаково.
Вони завмерли, як дві горгулїї на карнизі. Чи як два атланти, відпущені на вихідний. Ніколи й ні з ким Крокодил не мовчав так красномовно; це була чудова мовчанка. Шкода було її переривати.
— Розшарування реальності, — сказав нарешті Айра, — локальне диво. Порушення законів фізики, хімії, біології в окремо взятому просторі. Результат ланцюжка «недосконалий творець — дурна ідея — жахливе втілення».
— Недосконалий творець?
— Бачив парубка й дівчину? Хтось із них матеріалізував свою проблему, побоювання, дискомфорт. Випадково.
— В одного з них у думках була проблема з кишінням черви?!
— Не так буквально. Я ж кажу, жахливе втілення, косе, викривлене. Якщо парубок, наприклад, не хоче, щоб дівчина ставала до нього в залежність, але боїться сказати… І при цьому її кохає… Та не може поважати… І не може відмовитися від відповідальності… І при цьому він молодий, хоч і пройшов уже Пробу… Отоді він прокидається ночами з криком, а що снилось — не пам’ятає. Отоді в момент розшарування реальності ми бачимо неприємне убозтво, доволі-таки небезпечне, тому що властивості його змінюються щосекундно…