— Чому? Як це можливо?
— Стабільність матерії порушено, — Айра закинув руки за голову. — Не перший і не останній випадок. На Раа й досі мирно й тихо, дзюрчить вода, зеленіє трава. Навіть там, де її витоптали, за годину зазеленіє. І ці найвизначніші з достойників, що входять до малого кола Стратегічної Ради, ці носії мудрості й досвіду, знов доводити, що я — знавіснілий охоронний пристрій…
Крокодил упізнав слова Шани про Махайрода.
— Але ж це не вчора почалось? — Крокодил намагався розпитувати якомога менш докучливо. Готовність Айри відповідати на питання була рідкісним і цінним явищем, Крокодил боявся налякати фортуну.
— Не вчора. Зміни наростають поволі. Спершу ми нічого не помічаємо. Потім починаються тривожні дзвоники: там ожило жахіття, тут масовий психоз, там епідемія психічних розладів… Ось на Солоному Озері три роки тому ні сіло ні впало — епідемія, яких раніше не було. Усе відпрацьовано, все проаналізовано, але збудника таки не знайшли. Не було збудника. Зате люди, дізнавшись про епідемію, одразу валилися з ніг, причому симптоми проявлялися саме ті, про які люди точно знали… Тоді ми зрозуміли, що маємо справу з розшаруванням реальності, й замість карантину влаштували інформаційну блокаду.
— І це було можливо?
— Так! Це працювало й давало результати п’ять днів, а потім навіть ті, хто нічого не знав про хвороби, почали валитися, як доміно. Таке враження, що мозок давав організмові команду «померти», і кожен виконував наказ, як умів… Не було матеріальних носіїв хвороби, жодних, але люди вмирали. Це було як діра, що розповзлася по світу. При тому, що стабілізатори працювали в штатному режимі.
Айра замовк.
— І що? — обережно спитав Крокодил.
— Ми синтезували ліки, — Айра знову глибоко зітхнув.
— Ти синтезував, — раптом сказав Крокодил.
Айра покосився на нього, але нічого не сказав.
— Ти, — сказав Крокодил упевненіше. — Ось чому в тебе такий індекс.
— Не тільки тому, — сказав Айра. — Я… так, те, що я вигадав, не мало носія.
— Не буває.
— Я Дестабі. Воскресити хлопчика, в якого півчерепа розплющено, неможливо в матеріальному світі. Тому я зробив так, щоб матеріальний світ розступився трошки, залишив мені місце для вдиху… — Айра втягнув повітря шумно, глибоко, ротом. — І на Солонім Озері теж. Я вчинив… ну, припустімо, диво. Я синтезував ліки, неможливі в матеріальному світі.
— Плацебо, — пробурмотів Крокодил. — Хворому дають пустишку й обіцяють, що тепер він таки буде здоровим.
— Ні. Ця… штука руйнувала механізм хвороби в тих, хто знав про ліки, і в тих, хто гадки не мав. Це не була мікстура чи пігулка. Кажу тобі: це не мало носія. Це була… ідея.
— Не розумію, — сказав Крокодил.
Айра провів рукою в повітрі перед собою. Розкрився об’ємний світловий екран. Айра клацнув пальцями; Крокодил побачив жінку років тридцяти, повновиду, з тривожними темними очима й дуже коротко обстриженим чорним волоссям.
— Ось вона, — сказав Айра. — Мати двох метисів-близнюків, хлопчика й дівчинки. Перша хвора. Автор хвороби. Талановитий автор.
— Вона придумала хворобу? І від вигаданої хвороби почалась епідемія?
— Так… Сьогодні хоч минулося без жертв.
І Айра знову вп’явся поглядом у небо. «Усе, що в нього є, — це робота, — подумав Крокодил. — Він живе тільки цим. Ніби Раа — його немовля… Чи його печінка. Чи кохана».
Він пригадав, як Шана ридала й била Айру по обличчю. І той осміхався з незворушною поблажливістю. Ніби Шана не державний чиновник найвищого рангу, а маленька налякана дитина.
Айра піймав його погляд і криво всміхнувся:
— Що?
— І на цьому тлі — з жертвами — чому вони вважають тебе знавіснілим охоронним пристроєм?
— їм страшно. Якщо ти сидиш біля озера, й на колінах у тебе бавиться внук, і все так тихо, спокійно, і раптом з’являється гонець зі звісткою, що завтра — Друга Смерть Раа… Звичайно, ти кажеш йому, що він дурень і помиляється. І проганяєш його. І лютишся.
— А може так бути, щоб ти помилявся?
Айра подивився вниз, туди, де червоніло розпечене каміння під решіткою вогнища, де валялася на траві кинута циновка Шани.
— Хотів би я, — пробурмотів із тугою. — Теоретично — так, може бути. Та досвід підказує… «Інтуїція Махайрода — надбання Раа», — як сказав один старий радник.