— Та в тебе, крім інтуїції, є аргументи. Відповідь на твій запит із Бюро…
— Я й забув, що Шана розважала тебе закритими матеріалами.
— Навпаки, треба зробити їх відкритими. Хай люди знають.
— Андрію, ми не знаємо, що таке Бюро й чим продиктовані його рішення. Люди спершу жахнуться, а потім скажуть собі: нічого, проживемо й без мігрантів, аби нам залишили стабілізатори… «Почастішали випадки розшарування? І раніше так бувало, — скажуть люди. — Усе коли-небудь траплялось, і все закінчувалося щасливо, не влаштовуйте паніки, Консуле…»
Він замовк і засмучено похитав головою:
— Та я ж можу це скинути з себе, Андрію. Я просто зберу завтра велику нараду, проведу широку консультацію в мережі — і набереться сумарний індекс півтора проти моєї одиниці, всі ці люди відповідально скажуть, що нічого не треба зараз робити, а треба просто вичекати. Раніше все ж саме собою вщухало?
— Але ти не збереш великої наради.
— Ні, тому що я пан сам собі, — Айра жорстко всміхнувся. — Я зроблю, що вважаю за потрібне. Інакше Друга Смерть Раа затьмарить Першу.
— Не лякай.
— Я не лякаю. Мембрана вже прорвалась, і діра дедалі ширшає. На порозі — загальний безум, конфлікт ідеї й носія, розщеплення, розпад…
Крокодил подивився на небо. Супутники, станції, невидні серед інших небесних тіл стабілізатори, зірки, планети; десь там знаходять притулок вигнанці — відповідальні за свої вчинки повноправні громадяни…
— Айро.
— Так?
— Куди виганяють… їх?
— Є кілька баз на порожніх планетах, це далі від світила, ніж Раа, атмосфера бідна, умови важкі, але сяк-так можна жити. Біженцям із Лоа нітрохи не краще.
— Лоа… це ті, в яких вибухнула планета?
— Так.
— Тоді їм принаймні нема в чім себе винуватити.
— Є в чім, — сказав Айра. — Вони винуватять себе, що не мігрували, поки була така можливість, на Раа або в інший залюднений світ. Вони чекали, чекали до останнього, що все повернеться на краще… І діждали.
— А я звинувачую себе, що мігрував, — сказав Крокодил. — Вони хоча б разом. Вони одне одного підтримують. Їхня домівка лишилася в спільній пам’яті, а значить, вона існує як… як ідея. А я сам. І мій дім мені сниться майже щоночі, Айро. Я пам’ятаю кожну подряпину на паркеті й кожну складку портьєри.
— Отже, твій дім теж існує як ідея.
— Не в цьому річ! Вигнанець сам обрав свою долю: він свідомо нашкодив громаді, і його засудили… А я — як квітка, даруй на грубому слові, в потоці. Я ні разу в житті не був собі паном. Я завжди плинув за течією.
Айра хмикнув:
— Ще один сумнівається в моїй компетентності… Андрію, це ж я видав тобі посвідчення повноправного громадянина. Я взяв на себе відповідальність стверджувати, що ти — пан сам собі.
Крокодил хотів сказати: «Це вийшло випадково», але притримав язика.
Кольорові вогні повільно ворушилися на небі, пересуваючись, освітлюючи ніч.
— Певне, вигнанці мають своє суспільство, — припустив Крокодил. — Чи їм не дозволено триматися разом?
— Дозволено. Та вигнанці одне одного уникають. Уночі Раа сходить на темному небі, там рідний дім. Хочеться дивитись на нього й вити. Їм не потрібні свідки цих пісень.
Крокодил вдивився в його обличчя й раптом злякався:
— У тебе когось вигнано? З близьких?
— У тебе ніколи не закінчуються питання. Та в мене закінчуються відповіді, — Айра осміхнувся. — Мені час.
І він устав, за старою звичкою не торкнувшись руками опори.
Ні звуку не долинало знизу. У лісі мерехтіли бліді вогні; Крокодил дивився, як Айра спускається сходами, як він виходить із будинку, як іде, не озираючись і не прощаючись, і гілля змикається за його спиною.
— Айро! — крикнув Крокодил. Його голос відлунням озвався в лісі.
Нема відповіді. Темрява.
— Махайроде! Тобі для твого проекту все ще потрібен донор? — крикнув Крокодил.
У домі заворушилися. Щось тихо сказав Тимор-Алк.
Хитнулися гілки. На галявинці, освітленій сяйливим небом, виник Айра:
— А ти роздумав повертатися на Землю? — він казав голосніше, ніж було потрібно, ніби закликаючи весь ліс бути свідком.
— У мене двадцять мільйонів років, щоб повернутися, — тихо сказав Крокодил. — Я встигну, як ти гадаєш?
— Договір активовано.
Вода холодила долоні. Крокодил поглянув на Айру, потім повільно витягнув руки з чаші. У глибині промайнув короткий текст; Крокодил читав його раніше.
— Добре, — сказав Айра. — Тепер слухай. Раа, як ти знаєш, напередодні катастрофи. Матерія перероджується. Ідея виривається на свободу, але це викривлена, нездорова ідея.