— А ти її?
— Ну… а чому ти питаєш?
— Так, просто, — Айра осміхнувся. — Я боюсь. А так у житті нічого не боявся, Андрію.
— Але ж не смерті? — помовчавши, припустив Крокодил.
— Я боюся помилитись.
— Раніше ти ніколи не помилявся.
— Помилявся. Просто мало хто знає.
Вони замовкли.
— Можна мені спитати? — почав Крокодил.
— Так.
— Як у вас… що у вас сталося з Альбою? З дочкою Шани?
— Помилка, — Айра звів кутики губів. — Ми разом виросли і чомусь дуже… зблизилися в дитинстві. Як близнюки. Читали думки одне одного. Так буває.
— Я знаю.
— І було ясно без віщувань, що ми так і будемо разом. Дорослими теж.
— Зрозуміло.
— Та я завжди дуже серйозно ставився до Проби. Я уявляв, як це буде, готувався, тренувався…
— Як усі.
— Гадаю, більше за всіх… Якось у віці вона мені сказала: «Для тебе твій індекс соціальної відповідальності важливіший за живих людей». Мала на увазі передусім себе… Це вже потім, після Проби.
— А вона не пройшла?
— Чому? Вона пройшла Пробу шістнадцяти років. Я на той час уже працював… в оперативній групі стратегічного спокою Раа.
— І вона приревнувала тебе до всієї планети?
Айра знизав плечима:
— Вона розуміла, що образа — почуття нікчемне, а ревнувати не личить повноправній громадянці Раа. Та нічого не могла з собою вдіяти і розщепила реальність. Вона багато чого в мене навчилася.
— Цього можна навчитись?
— Ти, наприклад, навчився регенерувати за кілька хвилин.
— Ага, — Крокодил посовався на залізному сидінні. — Вона вигадала собі парубка, що ніколи її не покине заради якоїсь там служби?
— Ні. Вона заново сотворила світ. Тільки маленький, для себе. Її задумом були — любов і свобода.
— Зажди! — Крокодил скинув долоню. — Таж Творець Раа, його задум… теж… десь так?
Айра похитав головою:
— Поквап хлопчину, нам треба йти.
— Що мені, зі стільчака його знімати?! Ми не договорили!
Айра зітхнув:
— Про що тут говорити? З її прекрасним світом стався колапс: любов вступила в конфлікт зі свободою, а свобода — з матерією у вигляді заплідненої яйцеклітини. Процес не можна було повернути назад. Альба відмовилася мріяти, відмовилася народжувати, потім відмовилася жити. Хлопчиська витягли з її тіла… потім.
Ледь чутно потріскували вентиляційні труби. Минула ціла хвилина, перш ніж у кінці коридору з’явився, непевно ступаючи, Тимор-Алк.
— Ідемо? — спитав Айра і не зрушив з місця.
— Тоді ходімо, — Крокодил підвівся.
— Ходімо, — Айра таки не ворушився. — Я не певен, що правильно розрахував. Що можна щось змінити. Що це взагалі людині до снаги.
— Ходімо, — Крокодил простягнув йому руку.
Айра подивився на нього знизу вгору:
— Спасибі.
Крокодил ривком допоміг йому звестися на ноги.
Одні за одними вони проминули троє дверей, схожих на шкірясті мембрани. Айра відкривав прохід, торкаючись сенсора долонею, — тоді мембрана змінювала колір із чорного на опалово-рожевий. Щоби пройти крізь неї, треба було рухатися дуже плавно: у відповідь на різкі рухи мембрана застигала, стаючи геть нездоланною, і тоді перехожий застигав у ній, як у бетоні. Мерзотне відчуття.
Перед четвертими дверима — діафрагмою — забарилися. Від доторку до сенсора металева діафрагма здригнулась, і високий дитячий голос сказав трохи ніяково:
— Перепрошую, Консуле, три секунди тому світова рада відкликала ваші виняткові повноваження. Нема рішення. Рада бажає розглянути ваші аргументи ще раз. Нема рішення.
— Це дарма, — тихо пробурмотів Айра.
І щільніше притиснув руку до сенсора.
Якусь хвилю Крокодил бачив, як рука Айри проростає десятком зелених пагонів, як паростки-щупальця вживляють себе в метал. Потому мана зникла. Голос системи замовк на півслові, сенсор потьмянів, діафрагма розкрилася.
— Ось і нема більше дороги назад, — сказав Айра собі під ніс. — Як удатно… Ходімо.
Тут було неймовірно сухо й надзвичайно тихо. Крокодил уразився, яким шумним може бути людський організм: стукіт серця, звук дихання, ледве чутні зітхання кишечника здавалися тепер оглушливими.
У центрі великого темного простору стояла прозора сфера, і в ній, повільно пересуваючись, плавали жовті вогні. Це видовище гіпнотизувало; вогні завбільшки з велике яблуко рухалися по зовнішній спіралі вгору й по внутрішній спіралі донизу, і було їх кілька десятків, не менше.
— Це і є стабілізатор? — не втримався Крокодил.
— Це аварійна лампочка, — крізь зуби процідив Айра. — Стабілізатор іззовні…