Консул стояв тепер ближче за всіх до центру простору. Його численні тіні рухалися, химерно мінилися на стіні маківки, на вигнутій поверхні, вкритій знаками, стрілками, символами й кресленнями. Хто залишив ці. письмена, для кого? Інструкції інженерам-ремонтникам? Але ж інженери Раа не вміють лагодити стабілізатор…
Двері-мембрана за їхніми спинами повільно темніли, з опалових перетворюючись на чорні. Прибульці стояли на різній відстані від світильника, їхні тіні пересувалися по нерівній стіні, зливаючись, перетікаючи, ніби віддзеркалення в залізному вигнутому люстрі.
Айра перевів погляд із Крокодила на Тимор-Алка й назад. Став спиною до світла, обличчям до тіней, і здійняв руки; тіні підвели руки, короткі й довгі, прямі й дугасті — залежно від кривини поверхні, на яку падали цієї миті.
— Ось я — ідеальний образ, тіні — втілення. Проекції на матерію. А де Творець?
— Творець — це світло, — хрипло сказав Тимор-Алк.
Айра задоволено кивнув:
— Прийнято… Ми можемо входити зараз — чи треба кілька хвилин для підготовки?
— Зараз, — рівно озвався Тимор-Алк.
— Андрію?
— Зараз, — Крокодил сковтнув.
— Починаю зворотний відлік. Десять, дев’ять, вісім, сім…
Голос Айри лунав безпристрасно, ніби він знову був на острові, оточений підлітками, охочими скласти Пробу.
— Шість, п’ять, чотири…
Крокодил намагався затамувати подих, не оглушувати себе й інших шелестом повітря в ніздрях і гортані. Та, ледве добившись відносної тиші, починав задихатися.
— Три. Два…
— Одну хвилину, Консуле.
Крокодил здригнувся. Айра замовк, не закінчивши лічити; над аварійним світильником, над плавучими вогнями виникла нова тінь — ніби хтось бавився фотошопом і змайстрував силует із диму й брудного снігу.
— Бюро взяло на себе зобов’язання перед громадою Раа, — сказав чужий і виразний голос. — Ви перебуваєте в осерді упущеного стабілізатора. Чи немає у вас наміру пошкодити його?
— Ні, — сухо озвався Айра. — Такого наміру нема й не може бути.
— Перепрошую, Консуле. У разі, якщо ваші дії нестимуть загрозу стабілізатору, як Бюро має це сприймати? Як відмову від співпраці чи як нещасний випадок?
— Як нещасний випадок, — помовчавши, сказав Айра.
— Чи повинне Бюро усунути загрозу стабілізаторові в разі, якщо така загроза все-таки виникне?
Айра мовчав майже хвилину. Крокодил злякався, що той узагалі не відповість.
— Так, — глухо сказав Айра. — У разі, якщо загроза стабілізаторові виникне, вживайте заходів, які вважатимете за потрібні.
— Ви розумієте, що такі заходи потягнуть за собою припинення індивідуальних життів трьох людей, що перебувають усередині об’єкта?
— Так, — цього разу Айра не вагався. — Чи можу я попросити поради?
— На жаль, Консуле, в ситуації, що склалася, Бюро не може радити вам, — силует здригнувся й трохи змінив обриси. — Прощавайте.
І силует зник. Жовті світні кулі продовжували свій плавний, заворожливий рух.
— Починаю зворотний відлік, — помовчавши, сказав Айра. — Десять, дев’ять, вісім…
Крокодил заплющив очі. Йому раптом стало легко, набагато легше, ніж було до появи представника Бюро; якісь знаки були розставлені на місця, якісь коліщатка зчепились, і частинки мозаїки склалися точно й просто. «Річ не в страху, — сказав собі Крокодил. — Річ у тому, заради чого його долаєш. Я подолав страх смерті, тому що є речі важливіші, ніж моє життя. Айра подолав страх помилитись, тому що є речі цінніші, ніж його правота. А Тимор-Алк… хлопчині важче, ніж нам, разом узятим, тому що ні я, ні навіть Айра не можемо уявити всіх страхів хлопчика, який наполовину Тінь, але й він переступив через страх — а скільки він разів через нього переступав перед нашими очима ще тоді, на острові. Він пан сам собі, цей метис. Він тут справедливо».
— …Три, два, один. Нуль.
Задрижало повітря.
Усі тіні, які відкидав у цю хвилину Крокодил, відшарувалися від стіни й пішли йому назустріч, щокроку набуваючи об’єму.
— Дихаймо, — здалеку, ніби з туману, долинув голос Айри. — Не забуваймо дихати.
Крокодил втягнув у себе повітря ротом і відчув, як висихають, тріскаються губи.
І він увійшов у свої тіні, як у ріку.
Шуміла вода, але не заспокійливо, а радше тривожно. Віддалік гуркотів водоспад; Крокодил стояв навкарачки в теплому й чистому піску. Перед ним, за п’ять кроків, лежав на березі труп Тимор-Алка, мокрий, зелений, із проломленим черепом.
— Ах-ха…
З жаху він підскочив. Другий Тимор-Алк, живий, одягнений у чорний комбінезон і з сумкою біля пояса, йшов уздовж води геть, залишаючи нерівну вервечку слідів.