— Ходімо, — сказав Айра. — Я бачу. Я веду.
І вони пішли.
Дуже скоро Крокодилові стало цілком зрозуміло, що рада стратегічного балансу Раа мала рацію, а Консул Махайрод — ні. Звичайно ради, в яких засідають закостенілі обережні старигані, судять неправильно й вирішують помилково, а яскраві одинаки, здатні приймати рішення, останньої миті рятують усіх. Не так повернулося цього разу; Рада Раа складалася з багатьох різних людей, серед них були молоді й старі, розумні й не дуже, але не було безвідповідальних.
Та Консул Махайрод вирішив за всіх — і програв. Світ, де вони опинилися, не був схильний давати відповіді. Хлопчик-напівкровка, на якому був заснований Махайродів задум, привів не до рішення проблеми, а до джерела своїх жахів. І тепер вони йшли й ішли, залишаючись на місці, йшли, пробираючись крізь хисткі простори, де жодна деталь не виявлялася цілком. «Ліс? Чи тінь заливного дощу? Світло? Чи піщинка, що муляє око? Ми все ще йдемо — чи безвільно валяємося всередині стабілізатора, в залізній печері, де палає вогонь і стіни розписані незрозумілими знаками?»
Тимор-Алк не приходив до тями, і це непокоїло Айру. Крокодил кілька разів пропонував понести хлопчину: Айрі, при всій його силі, було тяжко, але Айра заперечно хитав головою. Метлялося біле, нерівно обрізане волосся.
І ось, коли Крокодил сам готовий був попросити перепочинку, раптом щось ляснуло згори, ніби репнула повітряна куля. Стовп світла з’явився попереду й ліворуч. Й одразу ж збоку й праворуч; протримавшись трішки, обидва стовпи потьмяніли та зникли. Айра наддав ходи, і Крокодил за ним; то там, то тут раптом відкривались яскраво освітлені пройми. Сяяння било з неба, ніби там проглядало в круглі діри нелюдське сонце — нестерпно яскраве, веселе і страхітливе, величне та смертоносне.
Промінь світла раптом вихопив посеред хисткого світу один-єдиний визначений, твердий предмет. Це була стара цегляна стіна з нанесеним із балончика написом: «Не бійся». Крокодил так і не зрозумів, якою мовою це написано, і вже, звичайно, не міг уявити, хто й коли залишив тут ці слова, і до кого звертався, і чи пересторога це — чи напучення… Він зупинився було, але цієї миті промінь, широчезний, як на стадіоні, впав прямо перед ним на стежку.
У промені світла двигтіли земля та повітря. Розчахнувши пелюстки, стояли яскраво-червоні й жовті квіти, над ними кружляли комахи — і планети, крихітні планети з природними супутниками, повільно рухались по орбітах навколо суцвіть.
Крокодил упав на коліна. Його оповили пахощі; задихаючись від щастя, вірячи, що мета близька, він побачив дівчину, яка виходила з-за стіни їм назустріч. Спершу йому здалося, що це суто земна дівчина в джинсах і футболці, худорлява й бліда, яку він ніколи раніше не бачив…
У другу секунду він зрозумів, що помилився. Не було дівчини в джинсах, а якщо була, то не тут і не тепер. А назустріч їм ступала Альба; смаглява й весела, вона колись сиділа в кутку дому Шани — точніше, її об’ємне зображення, стара фотографія. Легка, як улітку, вона з’являлася в жахливому маренні Айри. Юна Тимор-Алкова мати, давно мертва, вічно жива.
— Альбо, — сказав Айра і ступив їй назустріч, у потік світла, — я вберіг його!
Крокодил розумів його, як раніше — ясно й чітко; Крокодил ніколи не чув такого щастя й гордощів у його голосі.
— Альбо! Ось він! Я вберіг твого сина!
Альба зупинилася перед ними. Хлопчисько непорушно лежав на руках в Айри, його гостре підборіддя дивилося в небо, а очі не дивились нікуди — білки проглядали з-під опущених зеленуватих вій. Дівчина стояла нерухомо й ледь усміхалась.
— Альба?
Тепер її усмішка була скептичною. Дівчина дивилася повз Айру, не помічаючи сина, ніби їй було байдуже до обох. Буцім тут, у лісі, від неї лишилася байдужна об’ємна копія — як у Шаниній оселі.
Крокодила почало тіпати. Це знов помилка, чи то ми ввійшли в неправильний світ. Чи то неправильно по ньому ходили. Жоден не шукав Творця: Тимор-Алк шукав — і знайшов — свій страх.
Айра шукав — і знайшов — свою провину, або свою любов, або одне неможливо було відокремити від другого…
Альба — чи її примара — всміхнулася з відвертою насмішкою й раптом провалилась під землю, ніби під ногами в неї розверзнувся люк. Айра кинувся вперед, намагаючись підхопити її, і випустив Тимор-Алка. Хлопчисько впав на пухкий мох, затремтів і знов повернувся в позу ембріона — скоцюрбившись, притуливши до живота коліна.
Цегляна стіна зникла. Ліс і небо померкли. Довкола струменів безформний, хисткий, позбавлений форми простір; Айра повернувся до Крокодила. Блідий, сивий, із дуже ясними, чорними від величезних зіниць, шаленими очима.