Вода потемніла.
Сотні людей стояли на на набережних, дивлячись на небо.
Світило сонце, м’яке сонце Раа, на нього можна було дивитися незмигно. Сталевими маячками поблискували найбільші орбітальні станції.
Нічого не відбувалося.
Нічого не змінилося.
Троє хлопчаків, не зважаючи на дорослих, ганяли по каналу вітрильник-катамаран.
— Він спить, — сказав Тимор-Алк. — Він не прокидається другу добу.
За останні дні чоловік перестав бути хлопчиком. І річ не в жорсткій світлій бороді, що за кілька днів укрила його щоки, вилиці й підборіддя. Тимор-Алк розігнув спину, назавжди виводячи себе з утробної пози, й Крокодил уперше побачив у ньому рівну досвідом, дорослу людину.
Хлпчакові він сказав би: «Айра відпочиває». Він підбадьорливо всміхнувся б зеленоволосому, хоча в самого тривожно скімлило би під серцем. Він сказав би: «Після такого людина має трохи відпочити, правда ж?» І Тимор-Алкові — тому, колишньому, юному, — стало б легше.
Цьому, новому, — ні.
Тому Крокодил спитав тільки:
— Шана повернулася?
— Ще ні. У них там…
— Розумію.
— Та вона зв’язується щопівгодини. По-моєму, вона теж боїться за… нього.
— Ходімо, — сказав Крокодил.
Над дахом Шаниного будинку схилялися гілки, смугасте сонце висвічувало ліс, снували птахи, з тіні потрапляючи на світло, і тому їхні траєкторії здавалися пунктирними. Айра лежав горілиць, одягнений тільки в світлі шорти, нічим не вкритий, босоніж. Він спав. Острижене наголо волосся відростало знову — сивим їжачком, зовсім сивим.
Він не метався вві сні й не міняв пози. Він спав, як стояв перед шерегом — витягнувши руки вздовж тіла. Очі під повіками не ворушилися. Дихання можна було помітити, тільки якщо навмисне придивитися. На спокійному виду було написано для всіх, хто вміє читати: «Я зробив усе, що міг. Нічого не можу змінити». Ця байдужна відстороненість була такою неприродною на обличчі Айри, що в Крокодила мурашки побігли по спині.
— По-моєму, він готовий згорнутися, — пошепки сказав Тимор-Алк. — Як моя мати. Замкнутися в собі і… все.
«Можливо, він уже згорнувся», — холонучи, подумав Крокодил.
Він над силу намацав живчик на важкій руці Айри. Людину, що розтинає реальність, як бляшанку, не треба виганяти на астероїди. Він може сам себе вигнати так глибоко, куди жоден човник не доправить, куди не сягне ні промінь, ані радіохвиля.
— Ні, — сказав Крокодил уголос. — Він… просто в нього скінчилися ресурси. Скільки разів він нас рятував?
Тимор-Алк низько схилив голову:
— І кого тепер кликати, Андрію?
— Мене, — сказав Крокодил.
Він подивився на небо, де крізь зеленувато-синє вечірнє світло виднілись іскри орбітальних станцій. Сів, поклавши голову Айри собі на коліна, і долонями стис його скроні.
«Ти мав рацію.
Сонце дробилося на поверхні калюжі, і калюжа була океаном. Ми цілувались, балансуючи на дитячих гойдалках, і ми кохали цієї миті, любили одне одного, сонце, людей. Сонце відбивалося від води, і пахло мокрою землею.
Ти мав рацію. Сенс — у відповідності задумові. На моєму віку було кілька днів, коли я любив і був вільним. І тоді я був безсмертним — тому що в безсмерті задум.
Кілька днів. Я вчився й боровся, я мріяв і складав іспити. Я тримав на руках сина, і кучерики на потилиці дитятка пахли молоком… Ти ніколи не був щасливим, Айро, але ти завжди мав рацію. Навіть коли помилявся.
Творець Раа зробив людей вільними й безстрашними. І, може, мимохіть — передав їм частину власного важкого досвіду: він сотворив людей готовими виростати з тісної оболонки. Він сотворив людей здатними бігати по вугіллю.
Заради чого? А оце і є головне питання. Заради чого ти біжиш по вугіллю? Дай відповідь на нього і пізнаєш, хто ти такий.
Айро! Вони вимкнули стабілізатори. Бюро вимкнуло стабілізатори, а може, тільки оголосило про це, а насправді стабілізатори ніколи не працювали. Консуле, ти думав коли-небудь, що таке Бюро насправді?»
Сильно паморочилося в голові; він міцніше стис долонями холодні скроні Айри, зажмурився — й змінив світ на одній його дрібній, локальній ділянці.
Він був насосом, що нагнітав життя та силу, дитинство та юність, весну, перемогу, волю, владу. Він заповнював Айру своїми сонячними днями, і раптом виявилося, що їх було багато, особливо раніше. Тоді.