— Я…
— Інтелектуальний потенціал, співвідношення споживаної й продукованої енергії, стійкість до перевантажень — за сукупністю показників ви опинилися за межею. Утім, як будь-який житель вашого домашнього, е-е, вихідного світу. Так що до Кристалу тепер вам заказано, але це не причина для смутку — ось, я маю для вас на вибір два світи. Їх ми теж із вами з самого початку обговорювали. Один — Лімб, технократичний світ, традиційно привабливий для землян. На жаль, екологічний баланс там не такий, як би хотілось. Але ж ви не маєте схильності до легеневих захворювань?
Голографічний чоловічок повів рукою, й посеред маленького кабінету виникла картинка — простір сірого мегаполіса, рейки, труби, вогні; Крокодил кліпнув. Картинка двоїлася в нього перед очима.
— Другий світ — Раа, — чоловічок знову повів рукою, й урбаністичну примару заступила доволі-таки заспокійлива зелена галявинка. — Тут можливостей для поступу негусто. Незрівнянно, скажімо так, менше можливостей для кар’єри людини, подібної до вас. А зате тиша, зелень, надзвичайно гуманне суспільство. На жаль, можу запропонувати тільки ці два — решта для вас не підхожі, або ж ви не підходите їм.
— Заждіть-но, — сказав Крокодил. — Ви сказали, що мене було, за вашим висловом, «вилучено» за два роки до того, як я подав заяву на еміграцію?
— Так.
— Але ж це парадокс! Якщо мене було вилучено на два роки раніше, то нічого не сталося, я не вирішив з якогось дива залишити Землю, я не писав заяви й мене не вилучено!
— Це парадокс, — потвердив чоловічок. — Але тільки в межах локального часу й локального простору. Ви написали заяву, її зареєстровано й збережено, як бачите, разом із записом вашого особистого послання собі. Потім два роки вашого життя перетворено на енергію, і — гопля! — якщо не рахувати цих двох років, ви такий же, як і були… Життя на Землі пішло трохи іншим шляхом, звичайно, але ви — не надто значна постать в історії, Андрію Строганов. Не думаю, що хтось зауважив, що ви зникли, — окрім близьких знайомців.
Близьких знайомців…
— У мене син, — Крокодил охрип.
У нього таки був син Андрій, щоправда, востаннє вони бачилися три місяці тому. Свєтка відвезла його до Англії… або до Німеччини? Гарне питання, він, пам’ятає, давав згоду на вивезення дитини…
Чи Свєтка пацана теж на Марс вивезла?
Хто ще зауважить його зникнення? У редакції погорюють і забудуть. Батьків нема давно. Сусіди? Друзі?
— Так, — від того, як швидко він міг міркувати, багато що тепер залежало. — Наскільки я зрозумів, ви не в змозі виконати раніше взяті на себе зобов’язання? Доправити мене на цей… на Кристал?
— У нашому договорі, — коротко відказав голографічний, — зазначено декілька придатних світів. Декілька, на вибір, — Кристал, Лімб, Раа. Повірте, ми б радо доправили вас на Кристал, але вони змінили умови, навіть не довели нам до відома. Це неподобство, я згоден.
— Коли вони змінили умови? — не здавався Крокодил. — Два роки тому вперед, коли я писав заяву? Чи тепер, коли мене вилучено?
— Два роки — всього лише два оберти планети навколо світила, — повідомив голографічний з іще більшим смиренням. — Ми існуємо в іншій системі, збагніть. Часові парадокси для нас — джерело енергії.
— Я можу повернутися? — скоромовкою спитав Крокодил. — Забрати свою заяву? Переграти все назад?
— Теоретично — так, — чоловічок спохмурнів. — Та практично — ви не маєте чим сплачувати цю операцію. Вам скільки років, двадцять шість?
— Двадцять сім.
— Однаково. Готових років не стане, щоби сплатити нові неминучі погодження й довідини, а головне — телепортування назад, ще й з огляду на просторові збурення. Довелося б узяти половину життя в кожного з ваших батьків… І вся справа на таких умовах утрачає сенс.
Крокодил постояв трохи, слухаючи дзвін у вухах.
— Ви даремно туди хочете, — м’яко сказав голографічний. — Ви ж сам чули: на Землі у вас немає майбутнього. Можливо, що й у самої Землі з нею, е-е, не дуже.
— Чому? Що там сталось?
— А що завжди стається на Землі? Хм… Коли чесно, я не готовий вам відповісти. Додаткові інформаційні запити не долучено до контракту. Між іншим, ми досі з вами не вирішили, їдете ви на Лімб чи на Раа.
Знову замерехтіли барвисті напівпрозорі картинки.
Крокодил зажмурився — і навмання тицьнув пальцем.