Крокодил збадьорився. Дорога праворуч, без сумніву, вела до берега. Дорога ліворуч — можливо, до табору. Ця річка, така бурхлива, вузька й грізна, — чи не та широчезна, повноводна й спокійна річка, де підлітки ловлять рибу для прохарчунку? Чи не та, куди мочали Тимор-Алка?
Він пішов стежкою, намагаючись не дивитися вниз, на дно каньйону. Висоти він не боявся ніколи, але від білої води паморочилось у голові, і це було неприємно. Ось так легко люди здобувають репутацію провокатора; Айра знає, що робить. Підлітки, певно, тепер зовсім упевнилися, що Крокодил — частина випробування. Та якщо Айра все каже й робить відверто — Крокодил, мерзенний мігрант, утирається в довіру й прикидається своїм…
Він почув голоси в лісі. Прислухався — ні, не здалось. Гучно, чітко вимовляв слова Айра. Що, влаштував нове випробування за відсутності мігранта?!
Крокодил квапливо звернув на ледве помітну стежку, що пролягла від каньйону до лісу. Ревіння води моментально стишилося. Айра говорив, і через кілька кроків Крокодил зміг розрізнити слова.
— …до нього? Це, знаєш, громадянське звинувачення першого ступеня: упередженість державного чиновника під час виконання обов’язків…
— Над усе я не хочу тебе в чомусь винуватити, — озвався хрипкуватий і низький, дуже напружений жіночий голос. — Я прошу тебе змінити ситуацію, поки можливо.
— Неможливо.
— Махайроде, заради цього хлопчика я ризикну репутацією, індексом, — усім.
Затамувавши подих, Крокодил визирнув із-за гілля. Айра розмовляв із голограмою; його співрозмовниця, висока повна жінка, була одягнена в пальмову спідницю. Пишне намисто лежало на великих охлялих грудях, не прикриваючи голизну й не прикрашаючи її. Зміст розмови, її інтонація й лексика не пасували ні до вигляду співрозмовників, ні до навколишнього пейзажу.
— Твоєму внуку нічого не загрожує, — після короткої паузи заговорив Айра. — Його доля залежить тільки від нього. Ти принижуєш його опікою, а мене ображаєш дикунськими домислами.
— Навіщо ти це робиш? — пошепки спитала жінка.
— Що саме?
— Оце все?
— Кажи зрозуміліше. Я роблю свою роботу.
— Свою роботу?! Твоя робота — приймати Пробу в хлопчаків?
— Зокрема.
— Не смій займати мого внука! — Із її горла вирвалось натуральне гарчання. — Якщо ти визнаєш його не гідним громадянства, я подам апеляцію.
— Він отримає те, чого вартий.
— Я експерт незгірш за тебе. Я знаю, що він гідний. Якщо ти не даси йому громадянства, значить, ти упереджено до нього ставишся, і я це доведу.
Крокодил не бачив обличчя Айри. Той стояв, опустивши руки вздовж тіла, розслаблено й непорушно. З його пози не можна було прочитати його почуттів. Жінка дивилася прямо і, мабуть, могла б розгледіти Крокодила. Та все, що відбувалося в лісі, не цікавило її. А може, вузький канал зв’язку дозволяв їй бачити тільки співрозмовника.
— Ти знаєш, який у нього больовий поріг? — тихо спитав Айра. — Ти, експерте?
Біле, суворе обличчя жінки здригнулось:
— Нуль чотири. Та він керує собою.
— Ти відправила хлопчика з порогом нуль чотири складати Пробу? — В голосі Айри вперше пролунало дещо поза байдужим холодом.
— Я відправила?! Це його вибір. Він гідний бути громадянином!
— Якби він був моїм онуком…
— Добирай слова, Махайроде. Я записую нашу розмову.
— Я теж.
— Ти упереджено ставишся до нього! Ти повинен був відмовитися приймати в нього Пробу. Одразу, щойно побачив його в списках.
— Ні, не повинен! — Айра підвищив голос, і Крокодил виразно розчув, як у його словах проглянула лють. — Він такий же, як усі, підліток. Я приймаю в нього Пробу, як у всіх!
«Оце так-так!» — подумав Крокодил і пригадав сцену прибуття: «А це що за блідо-зелена парость?» Айра ж хотів повернути Тимор-Алка додому — разом із Крокодилом…
Жінка з охлялими грудьми зціпила тонкі губи. Крокодил здивувався, побачивши сльози в її маленьких очах:
— Будь дуже уважний, Махайроде.
— Я й так дуже уважний, Шано.
Кілька секунд жінка ніби силкувалася щось додати і добирала слова. Потім опустила погляд — і пропала, розтанула, і Крокодилові відкрилася будівля в лісі — дім-хижа, схожий на той, у якому був офіс міграційної служби.
— Який ти неспокійний, мігранте, — сказав Айра, не обертаючись. — З тобою багато клопоту.
Крокодил перевів подих:
— Аж ніяк. Жодних.
Айра обернувся. Його очі, звичайно мутнуваті, тепер здавалися залитими пластмасою. Ніби Айра начепив матові контактні лінзи.