— Я шукав дорогу до табору, — сказав Крокодил.
— А, — сказав Айра, помовчавши, — до табору. Зараз підемо. Сонце заходить.
І попрямував до будинку, не пустивши ні пари з уст. Крокодил завагався; Айра обернувся з порога:
— Заходь…
Крокодил увійшов, не відчуваючи східців під огрубілими розтоптаними ступнями.
— Можеш сісти.
Ні трави, ні меблів усередині будинку не було. Підлога, Крокодилові на щастя, виявилася з гладенького дерева — як стільниця. Він усівся в куточку й підібрав зболені ноги; Айра підійшов до вузького вікна без фіранок і вмостився на підвіконні:
— У тому, що ти провалиш випробування, я особисто не сумніваюся.
Крокодил промовчав.
— Я можу відправити тебе на материк просто сьогодні, — вів далі Айра. — За результатами тесту на регенерацію. Однак, наскільки я розумію, тобі хотілось би затриматися надовше.
Крокодил закусив губу.
— Попрацюй провокатором, — довірчо запропонував Айра. — Я даватиму тобі завдання щодо конкретних претендентів. А ти маніпулюватимеш. Майже як із Камор-Балом.
Крокодил відчув, як сильно втомився за останні дні.
— Хочеш, аби я допомагав тобі зрізати пацанву?
— Аби ти допомагав їм виявити себе. Вони задля того сюди й приїхали.
— Поясни мені критерій, — заходився просити Крокодил. — Поясни, навіщо повноправному громадянину бігати по вугіллю?
За спиною Айри в сутінковому лісі загорялися на гілках бузкові плями — колонії місцевих комах, що світяться в темряві.
— Проба — це ритуал, це ініціація, — вагомо сказав Айра. — Це маленький спектакль. Та ще це інструмент, і не тільки добору, але й виховання. Інструмент удосконалення людини. Зрозуміло тобі, мігранте?
— До чого тут життя в лісі й біганина по вугіллю?
— Підготовка до Проби зумовлює систему мотивацій. Людина знає, що долати страх і лінощі почесно. Що бути воїном хоч раз у житті необхідно. Хлопці й дівчата мріють пройти випробування, хоча залежним бути спокійніше. Діти мігрантів, які потрапили на Раа в дитинстві, мріють скласти Пробу, складають — і перестають бути мігрантами.
— Тобто це величезна маніпуляція, — сказав Крокодил.
Айра звів брови.
— Нав’язування чужих цілей, — пояснив Крокодил. — Причому з пелюшок. Культ відповідності сподіванням — будь таким, яким суспільство хоче тебе бачити, і ні в якому разі не будь іншим. Це що — громадянська зрілість?! Ні, це готовність підкорятися дурному наказу!
— Мігранте, — сказав Айра з ноткою презирства. — Навіщо ти сюди приїхав? Ти, схоже, нічиїм сподіванням не відповідаєш — узагалі.
Крокодил затнувся. Айра дивився на нього впритул мутнуватими, наче пластик, очима.
— Я відповідаю своїм сподіванням, — сказав Крокодил. — І цього достатньо.
— Твоїй планеті це принесло багато щастя.
Крокодил підхопився, не зовсім розуміючи, що збирається робити:
— Що ти знаєш про мою планету?!
— Нічого. — Айра не ворухнувся. — Це припущення. Чого ти так схопився?
Крокодил зупинився за декілька кроків від нього. Айра сидів, підібравши ногу, спершись п’яткою у вузьке підвіконня. Він не рухався, але Крокодил чітко зрозумів: дістати в щелепу від Айри — значить лишитися без зубів.
— Що ти знаєш про мою планету? — повторив він, щосили стримуючись.
— Тільки те, що тебе там більше нема, — Айра не кліпав. — А вже щастя це чи нещастя… вирішуй сам.
Крокодил повернувся до свого кутка й сів на підлогу. Кров у нього сильно прилила до обличчя; Айра, без сумніву, чудово вмів знаходити вразливі точки й «розробляти» їх. Не диво, що хлопці на острові починають метатися, поводитися по-дурному…
— Ваша Проба — звичайнісінька профанація, — вирівнявши дихання, сказав Крокодил. — У кращому разі — лотерея. Треба сподобатись інструктору, інакше одна людина своєю волею спише тебе в залежні.
— Маячня, — у завмерлих очах Айри вперше щось змінилося. — «Волі інструктора» не існує, існують об’єктивні свідчення. Гідний обов’язково має стати повноправним громадянином, негідний — нізащо не може. Інакше постраждає критерій і порушиться витончене калібрування інструменту.
— Критерій?
— Елементарні принципи. Людина — пан сама собі. Людина панує над світом. Людина прагне вгору й здатна на неможливе.
— А якщо результат неочевидний? Суперечливі випадки?
— Рішення приймає інструктор.
— А якщо інструктор упереджений?
— Не буває, — твердо відповів Айра.
— Правда? Хіба ти не упереджаєш, кажучи парубкові, що в нього в жилах юшка якась, а не кров? Коли благословляєш цькування?