Крокодил прислухався. В голові дзвеніли далекі дзвоники, їхній дзвін складався в акорд. Дисонанс — візерунок розпався; Крокодил втягнув повітря, раптом відчувши гармонію запахів.
Кожна травинка, кожний волосок моху, кожний струмінь повітря, теплий чи прохолодний, творили новий малюнок на внутрішній поверхні його голови.
Кров закрапала на коліна.
Крокодил зусиллям волі змінив тон дзвоників. Проста терція; чверть тону вгору, ось і зникає фальш. Ось і зростається візерунок, наче кристали на морозному склі; ось проростають капіляри, але не на руці, а там, далеко, де ніжно бринить срібло…
Крокодил здригнувся.
Його рука була замазана кров’ю, але поріз перетворився на шрам.
Тимор-Алк прийшов до водоспаду першим. Коли Крокодил, кілька разів заблукавши, дістався до місця випробування, зеленоволосий уже сидів на землі, схрестивши ноги, й дивився на бурхливу воду. Крокодил, не вітаючись, усівся за кілька кроків і притулився спиною до порослої мохом скелі.
Ранок був вологим і похмурим. Над водоспадом стояв туман. Чорне каміння ледь виднілося; Крокодил сидів, погладжуючи шрам на зап’ястку, і намагався ні про що не думати.
Просто роби, що можеш. Звичайно, стрибати по каменяччю над водоспадом, заплющивши очі, мов дівчисько на перших зальотах, Крокодил не буде й не зможе. Та просто пройтися по камінню, як пройшлися до нього мало не тридцять підлітків, — просто зробити це для власного інтересу він же може?!
Певно, всі зітхнуть із полегкістю, коли його відправлять додому. Хлопчаки вважають його мало не прокаженим — усі, хто стинається з ним так чи інак, тоді-таки провалюють Пробу. Якщо раніше вони думали, що мігрант — провокатор, і хотіли його покарати — тепер певні, що він частина випробування, й оминають, нажахані. Так, вони влаштують маленьке святкування, коли Крокодил піде; це означатиме, що ще одне випробування пройдено…
Він подивився на спину зеленоволосого; на світлій шкірі стало видніше бруд, хребці виступали акуратним ланцюжком. Крокодил насупився: кепське почуття, з яким він боровся з моменту пробудження, наздогнало його й накрило. Той же хлопчина, той же водоспад, як у поганому повторюваному сні; що ж, Айра знов закричить «Розплющ очі!»?
Він подумав про це — і побачив Айру на тому боці потоку. Темна фігура із піхвами на боці пройшлася вздовж гладенької скельної стіни, торкнулась розщелини… «Невже він не блефував і там установлено камеру? Чи він установив її тільки сьогодні, умисне, щоб зафіксувати для майбутньої комісії: претендент Тимор-Алк загинув у результаті випробування чесно, без порушень, збираючись стати повноправним громадянином, але не маючи для цього достатніх підстав?!»
Айра ще кілька секунд провів біля стіни, потім рушив через потік — він стрибав із каменя на камінь, у його рухах не було зграбності, щоб нею можна було милуватися. Він просто йшов, як іде боксер на роботу. Як іде танк.
Тимор-Алк випрямив спину.
Айра зіскочив із каменя на берег, недбало кивнувши Тимор-Алку, махнув рукою Крокодилові:
— Готові? Треба кілька хвилин, чи одразу?
— Треба кілька хвилин, — Крокодил підвівся. — Айро, я хочу з тобою поговорити віч-на-віч.
Дуже довго йому здавалося, що Айра відмовить. Просто махне рукою й скаже: «Ні. Проходь випробування або їдь додому, про що мені з тобою говорити?»
— Кілька хвилин, — Айра кивнув. — Тимор-Алку, без команди не починай, будь ласка.
У мовчанці вони пройшли вище — туди, де гуготіння водоспаду частково поглинала скеля. Айра зупинився першим.
— Просто послухай, — сказав Крокодил. — Я гадки не маю, хто ти такий і що ти таке. Я бачив, як загинув хлопчик. І як ти повернув йому життя. Я бачив, чим ти важив. Я поділився частиною своєї… я не знаю, чого, енергії, мабуть, життєвої сили. Я бачив, як ти висушив ліс, як ти вбив кущі та дерева, аби відновитися самому. Я не розумію, що за фізичні й хімічні процеси там відбулись, але ти з двох життів примудрився викроїти знову три. Я ладен узяти все це на віру, гаразд, річ не в мені… Але ти порушив посадову інструкцію, коли наказав хлопчикові під час випробування розплющити очі. Ти розумів, що він приречений, і не втримався. Можливо, вчора ти врятував його, щоб твій переступ потім не викрили. Можливо, сьогодні ти даси йому померти й не захочеш або не зможеш урятувати. Скажи, так це чи ні, і більше я ні про що не спитаю.
Айра слухав його з нерухомим, наче гіпс, обличчям. Тільки плечі його зводилися вище й опускалися нижче, ніж зазвичай — у такт диханню.