— Я порушив інструкцію тому, що хотів зберегти йому життя, — сказав він, помовчавши. — Він зробив свій вибір: для нього Проба важливіша. Я думаю, сьогодні він пройде. Та якщо ні — просто зроби те саме, що й учора: віддай трохи себе. Будь донором. Як ти розумієш, немає гарантії, що я зможу… все це обернути ще раз. Та я спробую.
— Це гидко, — сказав Крокодил. — Тобі треба було тоді-таки завалити його на чомусь і відрядити додому, а не кидати раз по раз до м’ясорубки!
— Я не можу «завалити його на чомусь»! — Айра раптом змінився, обличчя його видовжилося, побіліло й стало таким хижим, що Крокодил відступив. — Це поза твоїм досвідом і поза розумінням, мігранте, він складає Пробу! А я — його інструктор…
Він ковтнув, м’язи жилавої шиї смикнулись. Нічого більше не пояснюючи, він повернувся й попрямував назад до водоспаду.
Тимор-Алк сидів, дивлячись на каміння. Крокодил звіддалік побачив, як хлопчина то заплющує, то розплющує очі: ніби перед ним був текст, який слід було вивчити напам’ять і перевірити, чи добре запам’ятав.
— Готовий? Руш, — без передмов сказав Айра.
Тимор-Алк устав, заплющив очі й ступив до першого каменя. Не замислюючись, як і минулого разу, не затримуючись, не балансуючи, застрибав легко й певно, ніби камені були встановлені в калюжі, а не над нуртуванням водоспаду. І ніби очі в нього були розплющені.
— Нічого він не бачить, — сказав Айра собі, а не Крокодилу. — Іде, як пам’ятає, як…
Тимор-Алк послизнувся. Зупинився. Зігнув коліна, обмацуючи ступнями камінь майже на самій середині потоку.
Айра стиснув губи. Тимор-Алк не ворушився.
«Тварюки, солдафони, вбивці, — подумав Крокодил. — Не хочеться калятись об вашу Пробу. Піду в державні залежні, оселюся в лісі, стану доїти дерева, збирати смолу… Та розплющ же очі, хлопче!»
Тимор-Алк декілька разів присів, майже сягаючи руками води, й знову стрибнув. Потрапив на самий край плаского каменя, змахнув руками, пострибав, ніби граючи в класики — лівою, правою, лівою, правою, знову послизнувся біля самого фінішу, щосили стрибнув і впав навкарачки, вже на тім березі, на тім боці випробування.
Повільно підвівся, повернувся обличчям до Айри й Крокодила, розплющив очі.
Айра здійняв руки над головою, підтверджуючи залік. Тимор-Алк після короткої паузи кивнув і зник — збочив на стежку, невидиму з цього берега; Айра підійшов до води, став на коліна й умився.
Крокодил не міг заспокоїтися. Його трусило, і ще було ніяково за свою мовчазну істерику. Він сподівався, що Айра нічого не зауважив, — той же теж був зацікавлений Тимор-Алком, його сліпим проходженням по краю смерті.
— Пройшов із пам’яті, — повторив Айра й випростався, струшуючи з долоней воду. — У них відчуття локації нема взагалі… Зате вночі бачать, як удень.
— Хто — вони? — спитав Крокодил, аби відтягнути момент, коли самому треба буде ступити на мурування.
— Напівкровки, — Айра подивився на небо, все ще низьке, сіре й підсліпувате. — Чого цьому парубкові не позичати — то це сміливості… Я бачу, ти навчився регенерувати?
Крокодил поглянув на свою руку, де паралельно тяглися п’ять шрамів, ніби нотний стан.
— У тебе добрий мозок, — повідомив Айра. — Ти щедро віддаєш і легко відновлюєшся.
— Шкода мови, — сказав Крокодил. — Я не піду через цю штуку з заплющеними очима, який би пряник мені на тому березі не обіцяли.
— У тебе непогана координація, — вів далі Айра, ніби чуючи. — Та щодо комплексного сприйняття звуків… Ти ж не пробував побачити цей шлях вухами? Шкірою?
Крокодил зажмурився. Водоспад ревів; у його ревінні не вирізнялись окремі звуки, потоки, струмені. Це був суцільний, монолітний рев.
— Ні, — сказав Крокодил. — Простіше одразу стрибнути вниз.
— Відстань, напрям, — Айра дивився на воду. — Не розплющуй очей, і все. Цей шлях елементарно алгоритмізується.
Крокодилові здалося, що він недочув через шум водоспаду.
Він підійшов і зупинився навпроти мурування. Вода обіймала перший камінь двома пінявими пелюстками. Камінь був схожий чи то на модель інопланетного мозку, чи то на жіночі статеві органи.
— Уперед на три кроки, — сказав за його спиною Айра. — Просто стрибай. Та не розплющуй очей, хай що буде.
Крокодил озирнувся через плече. Не схоже було, щоб Айра насміхався.
— Ти ж сам казав, що мені ніколи не скласти Проби.
— Мені цікаво спостерігати, як ти намагаєшся.
— Тобі цікаво спостерігати?!
— Ти правильно мотивований. Ти виконуєш непотрібні, неможливі дії, причому важачи життям.
І знову Крокодил, хоч силкувався, не помітив іронії і не завважив насмішки.