«Він мене розігрує, — здогадався Крокодил. — Як це мило з його боку — посміятися з нерозумного мігранта».
— Ха-ха, — сказав він уголос.
Тимор-Алк поглянув на нього так, що Крокодил затнувся.
— Вибач, — пробурмотів він, зовсім уже нічого не розуміючи. — Ти не жартуєш?
— Жартую, — сказав Тимор-Алк, і щока в нього здригнулася від образи.
— Пробач, — Крокодил занервувався. — Просто з моєї точки зору це ні в які ворота…
— Ти сам спитав.
— Ну так…
— Нас звуть напівкровками. Я не один такий. Тільки на Пробу їздять не всі. У нас дуже низький больовий поріг. У мене нуль чотири.
— І це означає…
— Це означає, — сказав Айра, з’являючись у них за спинами, — що його можна жорстоко мучити, дряпаючи нігтем. Тимор-Алку, ми закінчили з першою групою, поклич, будь ласка, тих, що на березі; щойно вони будуть готові — ми вирушимо.
Хлопчисько, помітно збліднувши, мовчки встав і пішов крізь зім’яті з ранку кущі.
— Задушевні розмови? — крізь зуби запитав Айра.
— Це що, все правда? — спитав шокований Крокодил. — Про Тінь, уявних чоловіків і таке інше?
— Стули пельку, — сказав Айра так люто, що Крокодил сахнувся.
Небо остаточно проясніло. Сонце стояло в зеніті, але вологий серпанок нікуди не зникав. Плетені повітки, сховища реманенту й амуніції, паливо, складене пірамідками біля вогнища, бочка з дерев’яним ковшем, бак зі сміттям, навіси над гамаками — все тонуло в гарячому лазневому тумані.
— Усі тут? — Айра обвів поглядом засапаних парубків, що бігма повернулися від ріки. — Перша група пройшла випробування, сподіваюся, вам пощастить не менше. За мною — не відставати — біжімо!
І він зірвався з місця, легко й буденно, як звичайно.
Назустріч, по краю вузької стежки, брели щасливці з першої групи: в Полос-Нада підборіддя було в блювотинні, Данин-Рам, синяво-блідий, надсадно кашляв, тримаючись за горло. Решта мала не кращий вигляд; Крокодил відчув холодок між лопатками.
Що тепер?
У цій частині лісу було темно навіть опівдні. Стежкою нещодавно пройшли: посічені ліани звисали, мов порвані кабелі, м’яте листя й квіти валялися під ногами. Верхівки чагарнику коливались на рівні очей, крони змикалися високо над головою, жорстка трава піднімалася дибом, хоч як її топтали. Слідом за рештою Крокодил пройшов у широку деревну арку, схожу на ворота, і зупинився, вкотре вражений.
Рослини, встелені на цій галявині, язик не повертався назвати деревами. Це були скульптури божевільного різьбаря, схожі водночас на людей і тварин, на блазнів, що танцюють, на потвор у молитві, на язики полум’я й струмені води. Зелені, жовті, червоно-коричневі, вони були вкриті лускою та мохом, корою та гладенькою блискучою плівкою й і росли майже ідеальним кільцем. У центрі зяяв пустий простір, потоптаний безліччю ніг. На ньому, як битий посуд, валялися в безладі скалки чи то хітинових панцирів, чи то пістрявої яєчної шкаралупи. А вище, там, куди рослини-скульптури простягали руки, щупальці, лапи та язики, в сітці сплетених ліан покоїлися бурі, вкриті брудним пір’ям кулі, і звідти долинало низьке вуркотання, схоже на гудіння трансформатора.
Айра стукнув піхвами тесака об дерево-скульптуру, дивовижно схожу на танцівницю з трьома ногами. Дерево затремтіло, дрож прокотився по галявині, сітка ліан над головою завібрувала, мов струни, вуркотання поголоснішало. На стовбурі рослини відкрилося дупло; Айра сунув у нього руку по лікоть і з явним зусиллям витягнув довгий м’ясистий пагін, схожий на велетенського дохлого черв’яка або на м’який шланг.
— Підходимо по черзі, — оголосив Айра. — П’ємо й сідаємо, де кому зручно, але не надто близько один до одного. Жодних розмов, будь ласка.
У руках у нього опинилася половинка яєчної шкаралупи завбільшки з середніх розмірів чашку. Здавивши в кулаці рослину-шланг, він умить наповнив її прозорою рідиною і простягнув першому, хто ризикнув підійти, — парубкові на ім’я Дорин-Гай.
Хлопчисько випив, очевидно, над силу, відійшов і сів на голу землю. Був він блідим і явно наляканим.
Айра неквапом, але й не гаючись наповнив шкаралупу знову. Хлопчаки підходили один за одним, стримували тремтіння в руках, пили, кашляли, витирали губи й підборіддя; видно було, як їм хочеться поговорити хоч із ким-небудь, перемовитися словом із товаришами. Та сказано було: «Жодних розмов», і вони вдовольнялися красномовними поглядами. «Мені недобре, — казали ті погляди, — але я не боюся, звичайно. А ти не боїшся?»
— Андрію, — Айра перервав традиційний хід випробування, згідно з яким Крокодил виконував усі завдання останнім. — Іди сюди.