Крокодил наздогнав Айру, який зібрався було піти, й схопив його ззаду за плече.
— Я так тобі руку зламаю, — пробурмотів той, не зупиняючись і не повертаючись. — Добре, що кроки в тебе… примітні.
— Там залишилися відбитки підошов! — випалив Крокодил.
— Ходімо, — сказав Айра.
У бухті, на вигнутому підковою пляжі, було світло й опівночі. Супутники, орбітальні заводи та станції, генератори й склади відбивали світло сонця за обрієм і віддзеркалювалися в спокійному, повільному морі.
— Що ти бачив? — спитав Айра.
— Мого сина! З Землі! У мене на Землі лишився син, йому сім років… уже вісім, — Крокодил затнувся. — Він був у кросівках… у спортивному взутті, і на моху лишилися відбитки підошов!
— Круто, — помовчавши, сказав Айра.
— Я бачив сам. Я не сліпий. Якби ти не переймався Тимор-Алком — я показав би тобі. Я й зараз би знайшов місце… але мох швидко відростає.
— Я й досі хвилююся за Тимор-Алка, — помовчавши, зізнався Айра. — Я дуже боявся цього дня. Тому що в парубка були справжні опіки від намальованого вугілля.
— Та він пройшов випробування.
— Так, — Айра вибрав місце на піску, сів і задоволено простягнув ноги. — Він пройшов… Власне, це друге порушення з мого боку. Звичайно це не перескладають.
— Яку гидоту ти дав нам випити? — Крокодил аж здригнувся.
— Тобі хімічну формулу?
Крокодил мовчки всівся поряд. Пісок був теплим.
— Поглянь туди, — Айра вказав на яскраву жовтувату іскорку в скупченні інших вогників меншого розміру.
— Що це?
— Ось цей, жовтий. Якщо придивитися, можна розрізнити три грані… Бачиш?
— Що це? — повторив Крокодил.
— Стабілізатор, — сказав Айра. — Один із шістнадцяти. Дванадцять працюють, чотири завжди на профілактиці… Ця штука стабілізує реальність, утримуючи матерію в положенні «первинно».
— Ти смієшся, — пригніченим голосом сказав Крокодил.
— Ні. Це ти — дикий мігрант, — Айра всміхнувся. — Так що там було з твоїм сином?
— Він кликав мене…
— Ти винен перед ним? Тобто думаєш, що винен?
— Раніше ніколи не думав, — зізнався Крокодил.
— Раніше ти цим не переймався, — проникливо зауважив Айра. — Ця штука, яку ви пили, просто вивертає людину. Ставить навіч аверс з реверсом і орла з решкою. Для декого це просто легкий шок. Для інших — набагато гірше. Якщо людина має гризоту, чи схильність до душевної недуги, чи не пан сама собі, — Айра голосом виділив останні слова, — вона провалює Пробу. Звичайно такі відсіваються раніше, але не завжди…
Він стиснув губи.
— Ти мав рацію, — почав знову, іншим голосом, — коли радив мені «зрізати його на чомусь» і відрядити додому. Коли вже я йду на посадове порушення — хіба не міг я разочок збрехати?
— Та чи він божевільний? — обережно спитав Крокодил. — Чи він… не відважний, не цільний, не сильний парубок? Чому це випробування для нього… таке складне?
— Він наполовину Тінь, — Айра ліг навзнак і закинув руки за голову. — У нього мізерний больовий поріг і уява, про яку ні ти, ні я не можемо мріяти. Ти під впливом сироватки бачив свого сина, який залишив сліди взуття. А він… те, що бачив він, настільки реальне, що я теж це бачив.
Крокодил обхопив себе за плечі. Далеко в морі йшов корабель, уночі схожий на рухливу вервечку вогнів.
— І що це було?
— Цього я не скажу, — пробурмотів Айра. — Це його особиста справа. До того ж це, м-м, невимовне…
Він потягнувся, ставши дуже довгим, і відкинув голову на пісок.
— Айро, — сказав Крокодил. — мій син тут був насправді?
— Ти ж його бачив.
— Та це ж мана! Галюцинація!
— Ти його бачив, чув його голос, він відбився у твоїй свідомості. Він відбився в довкіллі, лишивши сліди чобітків. Він був тут?
Крокодил ковтнув. У роті було сухо-сухо.
— Він що, стояв тут, боявся? Кликав мене? А я не підійшов, тому що хотів скласти Пробу?!
— Ти пройшов випробування.
— А щоб ви здохли разом із вашим випробуванням!
Він схопив Айру за шкіряний ремінець на шиї, шарпнув на себе й ударив у щелепу. Точніше, спробував ударити. Його зап’ясток перехопили, і за кілька секунд Крокодил валявся лицем у піску, цілком знерухомлений, із заламаною за спину рукою.
— Уяви, що йому наснився поганий сон, — сказав Айра, причому на його голосі ніяк не позначилося фізичне зусилля. — Це прикро. Та швидко минає.
Крокодил кілька разів пробував вирватися. Заскрипів зубами, перемелюючи піщинки.
— Річ у тому, що ти дорослий, — сказав Айра. — Звичайно Пробу проходять підлітками. Це й страшніше, й набагато легше, їм увижаються чудовиська, жахи, двійники. Іноді — батьки. Що з цим хлопцем, Дорин-Гаєм, я не знаю, але там, судячи з усього, якась не виявлена вчасно патологія… Андрію, ти мене чуєш?