Двері камери схову стояли навстіж — у мотузяних чарунках без будь-якого нагляду лежали речі хлопців, що вирушили на острів сьогодні вранці. Хтось повернеться завчасно і, ковтаючи ніким не бачені сльози, візьме свій заплічник, або куртку, або фотографію улюбленого собаки; до речі, собак Крокодил досі не бачив. Чи є на Раа свійські тварини?
Він постояв ще. Потім озирнувся, знайшов на стовбурі найближчого дерева комунікаційне гніздо і поклав до нього своє посвідчення.
Зчитувати інформацію пальцями з деревного зрізу він так і не навчився. Для Проби цього не вимагали; на Раа були в обігу й інші інтерфейси. Тепер, наприклад, у повітрі розгорнувся екран у вигляді віртуального берестяного сувою.
«Андрій Строганов?»
«Розташування», — написав Крокодил.
«Умови? Опції?»
Хай йому грець. Крокодил зітхнув; капітан шестиногого човна замкнув камеру схову, склав причал, як іграшку (Крокодил вирячив очі), і заліз кудись під берег. За кілька хвилин тут усе було чисто, голо, дико; капітан заліз до свого човна, а той випростав ноги, поклав на воду яскраві поплавці і щез, тільки пінявий шлейф простягнувся.
«Що вони ще ховають під землею, — подумав Крокодил. — Палаци й палати?»
«Андрій Строганов?»
«Одна людина хоче знайти житло».
Вилізла таблиця, схожа на розклад найбільшого в Усесвіті аеропорту. Назви місцевостей, цифри, відтінки, позначки, дати; Крокодил ще раз озирнувся. На всім березі не було ні душі: його полишили на самого себе. Над рейками кружляли довгокрилі мошки.
«Я повноправний громадянин. Я все роблю сам, без підказки, і сам відповідаю за своє життя, безпеку, добробут. У крайньому разі, я житиму під кущем…»
Він знову зітхнув і тицьнув пальцем навмання. Таблиця змінилася: тепер принаймні можна було розрізнити окремі пропозиції: житло темно-зелене, вологість — п’ятдесят відсотків, портал. Житло світло-зелене, рівень інтерактивності сорок дев’ять і сім, вологість… тиск… над рівнем моря…
Крокодил сковтнув і знову тицьнув пальцем.
«Андрію Строганов, ви обрали як помешкання житло класу «метелик», світло-зелене, витрата ресурсів вісімдесят два до ста, доступ негайний. Потвердити?»
«Так».
«Андрію Строганов, прийміть транспортну схему для п’ять, вісім, шість, дванадцять, технічна інформація прихована…»
Не дожидаючи, поки звинеться екран, він висмикнув своє посвідчення з гнізда й попрямував до монорейки.
— Вітаю, Веню. Ти мене пам’ятаєш?
— Одноплеменець на Раа, — з дивним виразом сказав Вень. — Земляк. Як ся маєш?
— Я одержав повне громадянство.
— Смішно, — Вень радісно всміхнувся.
— Я не жартую. Я одержав повне громадянство. Ось, — Крокодил підніс своє посвідчення до віконця комунікатора.
Вень цмокав губами, явно не знаючи, що сказати.
— Е-е-е… Не траплялося таке раніше, — зізнався він чесно. — Що ж тепер ти робитимеш?
— Жити. Роботу знайду.
— Е-е-е, — протягнув Вень. — Ну гаразд… Хай щастить.
Ще хвилину вони обмінювалися безглуздими фразами, потім Крокодил вимкнув комунікаційний пристрій, роль якого виконував великий акваріум на всю стіну. У воді за грубими стінками хилиталися трави; вдень акваріум пропускав ізгори денне світло, а вночі фосфоресціював плавцями й стеблинами.
Крокодил прожив у «світло-зеленому» приміщенні повний день. Йому вистачало особистих ресурсів, щоб мешкати тут ще дві доби. Потім, згідно з довідкою інформаторію, він може перейти на «ощадливе проживання без витрачання особистих ресурсів». Та Крокодил не поспішав: йому подобалася кімната з акваріумом, розташована під корінням великого дерева. Тут було затишно й тихо, тільки іноді з-за стін долинав мелодійний спів: співали, хай це дивно, підземні звірі, схожі на пернатих кротів.
— Андрій Строганов?
— Зв’яжи мене з Махайродом.
Пауза. Крокодил мимоволі напружився: він давно вирішив, Що саме скаже Айрі і як пояснить свій виклик. Це звичайно: вони навіть не попрощалися.
— Махайрод, він же Айра-Кай, обмежив доступ для зовнішнього зв’язку. Спробуйте пізніше.
Крокодил розгубився. Він чомусь був певен, що Айра відповість.
Ось, значить, як. Обмежив доступ. Може, він просто відсипається, виснажений роботою на острові?
Після пам’ятної розмови на пляжі Айра, здається, став уникати його. «Потім» лунало у відповідь на всі питання; Крокодил хотів говорити, Айра вислизав, так повторювалось день у день. Буцім новий світ, досконалий і логічний у своєму безумстві, відкрився на хвилину — і знову сховався.