І Тимор-Алк не давався на розмови. Та Крокодилові й не хотілося розпитувати про те, що явно псувало хлопчині настрій, — про його батьків.
Після фінального свята, коли було знов-таки не до розмов, Айра зник і більше не з’являвся. Крокодил сподівався побачити його в човні, але Айра або лишився на острові, або поїхав іншим рейсом.
— Андрій Строганов?
— Шукаю джерело особистих ресурсів. В обмін на мої зусилля, звичайно ж. До роботи берусь, якщо, бува, не зрозуміло.
— Ваше посвідчення взято на розгляд… Оброблено… Увага, Андрію Строганов. Нема відомостей про ваш індекс соціальної відповідальності. Пройдіть стандартну процедуру для отримання індексу.
— Е-е-е… Яку процедуру?
Перед ним розгорнулась у повітрі кольорова заставка, схожа на сторінки глянцевого журналу з бухгалтерського обліку.
— Плаский хліб… Блін!
Це було щось на кшталт інтерактивного питальника, анімованої гри-анкети, за формою простої, як раз та два, за змістом гіршої за китайську грамоту для втомленого й голодного Крокодила. З усіх завдань цілком зрозумілим виявилось одне: «Виконавчий відділ громади Раа збільшує вдвічі квоту для мігрантів. Ваша оцінка: підтримаю беззастережно; з’ясую умови й прийму рішення; відмовлюся від рішення з огляду на некомпетентність; висловлю протест і незгоду…» Крокодил, поміркувавши, чесно вибрав пункт три. На решту питань відповідав навмання; «Ресурсомісткість полярного комплексу вдвічі менша, ніж в енергетичної станції ряду індиго. Чи згодні ви підтримати рішення, згідно з яким половину енергетичних станцій буде модернізовано протягом ста двадцяти років?» «Не згоден», — тицьнув пальцем Крокодил. І, нервово всміхнувшись, подумав: «Навряд чи ця дурна анкета хоч на що-небудь серйозно впливає».
Нарешті, виносна панель згорнулася, й знову замигтіло світло на поверхні акваріума:
— Андрію Строганов, за результатами процедури ваш первинний індекс відповідальності встановлено як один до п’яти мільярдів. Тепер ви можете повторити свій запит.
— Шукаю роботу!
— На жаль, для вашого кваліфікаційного профілю вакансій нема.
— Що, взагалі нема?!
— Для вашого кваліфікаційного профілю вакансій нема. Є доступ до освіти, з нульового рівня, ресурсомісткість — від п’яти одиниць… Показати таблицю?
— Так. Починаючи від найкоротшого й деше… нересурсомісткого.
Поверхня акваріумної стінки взялася брижами. На верхівці списку — Крокодил роззявив рота — виявилися триденні курси вартістю в п’ять одиниць за фахом «Донор сперми».
— Я пан сам собі, — сказав він уголос. — Я тут, бо маю право… Блін.
Він витратив кілька годин, намагаючись співвіднести пропозиції системи зі своїми можливостями. Випадало, що, коли він просто завтра покине «житло класу “метелик”» і перейде на «ощадливе проживання», його ресурсів стане на те, аби сплатити за курси сенсорів-симбіонтів тривалістю тридцять днів із можливістю подальшого навчання й роботи за спеціальністю «Симбіотичні системи й синтез білка»…
— Я тут, бо маю право, — повторив Крокодил глухим голосом.
Він ладен був рити канави, але на Раа, схоже, не було попиту на копачів. І на прибиральників теж.
Він ліг на підлогу, вкриту теплим мохом, і закинув руки за голову. Гаразд, три дні в кімнаті з акваріумом… Урешті-решт, він має право відпочити після Проби. Треба буде розвідати, чи дають тут кредити і на яких умовах…
«Світиться день, і темніє ніч, я зводжу своє житло — бо маю право. Висять стабілізатори на орбітах, утримуючи матерію в стані «первинно», а ідею, відповідно, в стані «вторинно». Я сам-один, я молодий і сильний, нехай і мігрант; я владнаю своє життя, в крайньому разі, навчуся бути частиною системи, що синтезує білок…»
Він зажмурився й побачив себе дирижаблем, ізсередини розписаним червоними квітами. Він почув далекі посвисти вітру в Щілинах і віконницях: так зимовими ночами свище вітер де-небудь на рівнині, в одинокій хатині.
Він побачив, як вони з сином поряд ідуть на лижах, і раптом з ясував, що може керувати цим сном. Чудове відчуття. Він навіть зняв із сином розмову, спитав, чи не змерз той і чи не втомився, і показав хатинку попереду — там світився вогник серед снігу і горів Дедалі яскравіше в міру того, як навколо западали сутінки…
Слухаючи рипіння снігу, Крокодил зрозумів, що не знає, про Що ще говорити з сином.
І заснув глибоко, без сновидінь.
— Андрій Строганов?
— Що? Чого-чого?
Він підхопився, сонний, не розуміючи, де перебуває.