— Андрію Строганов! — гаркнула бабуся Тимор-Алка.
Крокодил здригнувся.
— Чи правда, що під час проходження Проби інструктор використовував вас як провокатора? — жінка дивилася на Крокодилове перенісся.
— Ні, — глухо сказав Крокодил. — Тобто він запропонував мені… і я погодився. Та потім не став цього робити.
Старий і жінка знову ззирнулись.
— Чи правда, що під час проходження Проби інструктор знущався з випробуваного Тимор-Алка, звертаючи увагу на колір його шкіри, волосся, особливості будови?
— Так, — Крокодил відвернувся.
— Ваші свідчення прийнято, — сказав старий. — Дякуємо за допомогу.
Троє хлопчаків сиділи на тротуарі, бовтали ногами й правили вітрильником посеред вулиці-ріки. Крокодил зупинився, щоб подивитися — більше таки не було що робити й куди йти.
Катамаран, легко змінюючи обриси вітрил, залежав од вітру. Вітер нагнічував літаючий пристрій у вигляді голови з надутими щоками — хлопчик у центрі керував ним, і пульт схожий був на маленьку арфу з десятком струн. Усі троє сміялися, молодший азартно пищав, а той один із пультом раптом розвернув літаючу голову й змусив її дмухати на хлопчаків. У всіх трьох зметнулось волосся, залопотів вільний, широкий одяг, молодший зайшовся зовсім уже переможним писком, і всі троє на мить завмерли, побачивши, мабуть, ту саму картину: простори, вітер, палуба…
Вітер торкнувся Крокодила, і по спині поповзли мурашки. Він дивився на малих і не міг позбутися від думки, що за якихось кілька років вони вирушать проходити Пробу. Будуть долати свій страх і біль, ходити по вугіллю, проливати кров; вип’ють галюциногенної гидоти й побачать, марячи, бридке й жахливе. І хтось із них, може, не витримає й залишиться на все життя в статусі залежного. А хтось, може, загине. Тому що в спробі бути більшим, ніж ти є, життя небагато вартує.
«А може, і ні, — сказав він собі, над силу відвертаючись від хлопчаків і продовжуючи йти вулицею, схожою на довгий балкон над водою. Може, вони повернуться додому переможцями, пройдуть навчання й почнуть працювати офіцерами в міграційному центрі… І дітей своїх (а в них обов’язково будуть діти) стануть ізмалечку готувати до найважливішого часу в житті — до Проби…
Ким були ті троє, в кімнаті з величезним скелетом? Один із них — Консул Раа, але не старий. Той — «співробітник прокуратури». Розпливчасте поняття. Можливо, нова рідна мова Крокодила хибила, не забезпечуючи необхідного словникового запасу в спеціальних галузях. Тимор-Алкова бабуся — співробітниця Міграційної служби Раа. От із ким би побалакати про справу… Крокодил випадково опинився на межі чийогось конфлікту. Він ніколи не дізнається справжнього сенсу сьогоднішньої сцени. Айра — річ у собі, назавжди незнайомець, і та розмова на нічному пляжі, ілюзія розуміння, що раптово виникла, — міраж, епізод, смислова голограма. Було й розвіялось.
Він зупинився перед великою панеллю з безліччю гнізд, підніс своє посвідчення й поєднав річні кільця дерев’яної плашки з такими ж на приймальному пристрої.
— Андрій Строганов!
— Транспорт, — сказав Крокодил. — Додому.
— Це ти?!
Камор-Бал дивився з екрана, зануреного в акваріум. Над його головою повільно пропливали риби.
— Вітаю, — Крокодил усміхнувся трохи запопадливо. — Просто хотів побачити тебе… Спитати, як справи.
Камор-Бал був змарнілим. Очі запали. Довгого волосся, зібраного у хвіст, більше не було — замість нього коротенький їжачок, ледь відрослий після стрижки наголо. Хлопчисько переживав тяжкий час — час після заваленої Проби.
— Я не винен, чесне слово, — щиро сказав Крокодил. — Я навіть не знав… що все може так обернутися.
— Ти не винен, — неохоче після паузи визнав Камор-Бал. — Мені вже пояснили, що винен тільки я сам.
— У чому ти винен? Я знаю багатьох людей, які вчинили б так само, — швидко сказав Крокодил. — Просто зопалу. Це були справжні люди, сміливі, нормальні люди…
Він затнувся.
— Навіщо ти зателефонував? — спитав Камор-Бал.
— Я ж кажу: просто спитати, як справи.
— А ти як думаєш, мігранте?
— Я теж провалив Пробу, — сказав Крокодил несподівано для себе. — І Бінор-Дан. І Дорин-Гай…
— Я бачив звіти щодо нашої групи! — Камор-Бал наїжачився. — Ти пройшов Пробу! Навіщо ти брешеш?
Крокодил відчув себе ідіотом.
— Я просто хотів сказати тобі, що Проба — не головне в житті…
Екран згас.