— Не відмовиться, — запевнив Айра. — Лякає.
— Це все, — Тимор-Алк раптово охрип. — Питайте. Тільки…
Він благально глянув на Крокодила.
— У мене до тебе питання, — ще вкрадливіше почав Айра. — Що саме бабуся розповідала тобі про мої стосунки з твоєю матір’ю?
Хлопчисько облизнув губи:
— Насмілюся зауважити, Консуле…
— Облиш це словесне сміття.
— Бабуся вважає, що ви ненавидите мене тому, що я схожий на мого батька. Вона цього не приховує.
— Настільки не приховує, що мені вуха запухли від її доган, — зауважив Айра. — Все?
— Ні.
— Прекрасно, — Айра всміхнувся. — Мила Шана, все-таки пристойність для неї — над усе… Що вона ще казала?
— Вона називала тебе інфантильним самцем. Вона вважає, що ти не гідний свого статусу, — тихо сказав Тимор-Алк. — І мені здається, вона страшенно любила тебе раніше. Їй соромно, вона хоче ставитися до тебе, як до всіх, але не може.
— Тонкий психолог, — після короткої паузи зауважив Айра. — Далебі, міг би й промовчати. Тепер останнє питання: чи готовий ти, активувавши договір про нерозголошення, чи готовий ти не обговорювати проблеми нашої майбутньої роботи ні з ким, навіть зі своєю бабусею?
Горло Тимор-Алка здригнулося.
— Це залежить від того, — сказав він тихо, — чи активую я такий договір.
— У разі, якщо активуєш. Ідеться про те, чи зможеш ти берегти таємницю проекту від усіх. Зокрема й… ти зрозумів.
— Якщо підпишу, — Тимор-Алк звів рішучі очі, — то берегтиму. Це не слід обговорювати.
— Який твій рівень соціальної відповідальності?
— Один до мільйона.
— Молодець, — сказав Айра, і в голосі його пролунало виразне задоволення. — Будеш призначений старшим соратником, у той час як наш друг мігрант, згідно зі статусом, не може сподіватися високої посади… Та ми ж не кар’єристи, чи не так? Для нас важливіша справа.
— Яка справа? — не витримав Крокодил.
Айра простягнув долоні над озерцем.
Його поверхня взялася брижами. У глибині, в темній каламуті, проступили нечіткі рядки, обриси; Крокодил, хоч як зорів, нічого не міг прочитати.
— Попередня угода про формування оперативної групи, — повідомив Айра, — готова до активації.
— Ми так не домовлялися, — напружено сказав Тимор-Алк. — Я не стану активувати те, про що нічого не знаю!
— Це попередня угода, — Айра примирливо кивнув. — Я запрошую вас увійти до групи під моїм проводом. Мета — невідкладні дії щодо стратегічного балансу Раа.
Тимор-Алк так надувся з гордощів, що Крокодил занепокоївся — аби не луснув хлопчина.
— Активуємо, — сказав Айра.
Він торкнувся долонями води. Крокодилові здалося, що вона стала під його руками в’язкою, ніби смола, але коли сам опустив руки в озерце, нічого незвичайного не відчув.
Останнім торкнувся води Тимор-Алк.
— Вітаю, колеги, з новим статусом, — Айра легко отряхнув долоні. — Попередня угода ще не робить вас учасниками групи, але накладає зобов’язання. Ти, Андрію, цими днями повинен підняти свій індекс соціальної відповідальності, я вже не знаю як, думай. А ти, Тимор-Алку…
Хлопчисько зашарівся чи то від гордощів, чи то з хвилювання. Айра кивнув йому і роззявив було рота, але цієї миті над його головою від дерева відділилась оранжева квітка:
— Невідкладний виклик, Консуле.
Айра торкнувся вуха, підмикаючи внутрішній комунікатор:
— Так…
Завмер, схиливши голову до плеча, прислухаючись до невидимого співрозмовника. Обличчя його набуло відстороненого, майже сонного виразу.
— Я йду, — сказав він уривисто. — Зрозумів.
Він закінчив фразу, уже стоячи; кивнув згори вниз Крокодилу й Тимор-Алкові:
— Летіть додому, чекайте виклику. Два-три дні, не більше.
І він зник, як зникав, бувало, на острові — розчинився серед вологих стовбурів, канув у складений гармошкою простір.
— Це не вимагає ресурсів, — авторитетно заявив хлопчина. — Дистанційні курси з соціології, економіки, ну, їх багато. З кожної галузі тисячі курсів… Я встиг пройти три спецкурси до Проби й ось тепер ще один закінчив.
— І ці курси дають тобі індекс відповідальності?
— Ні. Щоб заробляти індекс, треба весь час щось робити — брати участь в обговоренні, висловлювати компетентну думку, вміти формулювати думки, небанальні й водночас недурні. А вже для того, Щоб цю думку мати й міркування формулювати, треба навчатись!
Хлопчиська пойняла ейфорія; повноправний громадянин, він уважав себе дорослим, але весь був як на долоні. Ще кілька годин тому він смертельно боявся й не знав, чого сподіватись від Айри; він розсварився з бабусею, мабуть, уперше на віку, і весь був пригнічений страхом, непевністю, провиною. Тепер, переможець, спеціальний учасник стратегічної програми, він ніс свою перемогу бабусі: хай знає, чого досяг онук майже одразу після Проби!