— Стратегія та стабільність Раа — звичайно, їм важливо, який індекс їхніх людей! Це якщо ти приставкою до синтезатора йдеш працювати чи сортувальником пилку, наприклад, тоді однаково, який у тебе індекс. Тоді можна, мабуть, бути тупим… Якщо ти Пробу проходив, щоб потім тупити й весь час хропти. А якщо ти Пробу проходив, аби стати громадянином…
Хлопчисько затнувся — пригадав, мабуть, що громадянинові слід бути стриманим, і замовк.
Човник був готовий рушати. Екран, схожий на крижану стінку, транслював картинку з орбіти: зеленаво-бірюзовий диск Раа, наполовину затемнений уночі. Ніжна шкірка атмосфери. Крокодил приплющив очі; інформації на сьогодні було більш ніж досить. Мабуть, із лишком.
Стриманості Тимор-Алкові стало хвилини на півтори:
— Так ось: тобі присуджують індекс відповідальності, й далі від твоїх дій залежить, росте індекс чи падає. Всі соціальні й господарчі питання…
— Поясни мені, — перервав його Крокодил, — чому Айра для своєї оперативної групи обрав нас. Що, в нього нема когось із більшим досвідом, ніж у тебе, чи компетентнішого за мене?
Тимор-Алк затнувся, і його зеленаві щоки порожевіли:
— Щодо мене — ти сам чув. Йому потрібен хтось… як я. Напівкровка, чутливий… уже й не знаю навіщо.
— Таких, як ти, на Раа мало?
— Небагато, — лаконічно відказав Тимор-Алк. — І вони не проходять Пробу, щоб ти знав.
— Зрозуміло, — озвався Крокодил. — А що цінного в мені?
Хлопчисько знизав плечима.
Вони стартували — майже непомітно, тільки здригнулися крісла, екран потемнів на хвилину і знову прояснів, і на ньому з’явилися далекі зорі. «Я просто щасливець, — похмуро подумав Крокодил. — Отак я ще й зроблю поступ у місцевій ієрархії, старим буду засідати в кімнаті з величезним скелетом, і всі будуть звертатися до мене не інакше, як «Бажаю здоров’я, Консуле…»
— Так ось, — Тимор-Алк не міг мовчати, — усі соціальні й господарчі питання проходять через голосування. Думку кожного враховують пропорційно до індексу соціальної відповідальності…
Вентиляція працювала на повну силу, і Крокодил потихеньку почав цокотіти зубами.
— Де тут пульт?
Він пригадав, що на Раа полюбляють голосові команди.
— Тепліше… Ще тепліше!
Він сів рівніше, і крісло заколивалося під ним, підлаштовуючись під контури тіла.
— Мій індекс — один до мільйона! — не змовкав Тимор-Алк.
— Дивовижно! — не втримався Крокодил. На щастя, хлопчина не розчув сарказму.
— Ти бачив, як йому заціпило, коли почув? Ти бачив?!
— А це високий індекс?
— Дуже серйозний, скажімо так. Не обивательський!
— А в мене, значить, обивательський.
Хлопчисько поглянув на Крокодила і збавив тон:
— Ти сам обираєш.
У каюті-капсулі стрімко теплішало. Червоні квіти на стелі, що сховали були голівки від холоду, тепер ожили й звісилися, ніби глядачі з гальорки, квапливо розкриваючи пелюстки. Фосфоресцентні комахи, ніби тільки цього й сподівалися, змайнули в повітря, і зеленувате свічення перемістилося зі стін у повітря.
— А якщо я не хочу цікавитись економікою, я не економіст? І плювати хотів на соціологію, я не соціолог? — Крокодил сам не розумів, чому так сердиться.
— Тоді ти не приймаєш рішень, від яких залежить доля Раа, — тихо, але вперто відрубав хлопчина.
— Не приймаю — і втішений. Що з того?
— Тоді ти і є обиватель, — хлопчина говорив ледь чутно, але впертості в його голосі стало б на сотню віслюків. — Незрозуміло, навіщо проходив Пробу…
— Усе сказав? — гаркнув Крокодил. — Тепер облиш мене!
Тимор-Алк змовк, ніби йому корок устромлено в горло.
На Раа був вечір, м’яке світло сонця не різало очі, і невдовзі відкрився шлюз човника, всередину ринули зумкотючі комахи. Крокодил уже знав, що ці жуки працюють санітарами, причому безкоштовно: харчуються сміттям, вилизують стінки, опилюють червоні квіти на стелі.
Човника не було видно: одразу після посадки він влип у величезний пристрій, схожий на брилу вапняку, тільки відкритий шлюз чорнів, як печера. Крокодил зупинився, глибоко дихаючи, намагаючись відчути різницю між кондиціонованим повітрям на орбіті і натуральним духом спокійного теплого вечора.