— Мені це все дико чути, — зізнався Крокодил. — Я виріс у світі, де добір проводиться весь час. Дівчата обирають собі парубків, приймальні комісії — студентів, режисер — акторок, роботодавець — працівників, під час гонитви запліднення гинуть тисячі сперматозоїдів і лише один перемагає!
— …А йти на поводі в матерії — все одно що рахувати, перекладаючи палички, — тирада Крокодила була незрозуміла Тимор-Алкові, і парубок пустив її повз вуха. — Ти ніколи не навчишся брати інтеграли… навіть вирішувати квадратні рівняння, якщо рахуєш на паличках.
Крокодил міркував.
— Мені треба на Сіру Скелю, — сказав значущо. — До музею історії Раа. Їдьмо зі мною.
— Я чекаю на виклик від Айри, — сухувато нагадав Тимор-Алк. — І ти теж, до речі.
— Ти обіцяв йому сидіти вдома і ні ногою за поріг?
— Ні, але…
— А я не обіцяв! Залишайся, якщо хочеш, а я…
— Я з тобою, — поквапом сказав Тимор-Алк. — Там можна твій рейтинг… трохи підвищити.
Величезні фігури на гладенькій стіні так щільно накладались одна на одну, що їх важко було розрізнити здаля й неможливо роздивитися зблизька. Треба було шукати ракурс; на камінній підлозі лишилася кіптява тисячолітньої давнини. Тут палили вогнища — у різних місцях, у різний час, сотні багать. Різні люди ставали між світлом і стіною, кидали тінь, і молодші — за традицією, завжди молодші — обводили цю тінь вугіллям.
Крокодилові ці силуети нагадували малюнки крейдою на асфальті в місці, де стався злочин, де знайдено труп; він ніяк не міг позбутися недоречної асоціації. У жителів Раа Печера Тисячі Тіней повинна була викликати, мабуть, шанобу.
— Слухай, а чому вони такі здоровенні?
— По-перше, це ж проекція, — пошепки озвався Тимор-Алк. — А по-друге… пращури були десь утричі вищими за сучасних людей.
— Що?!
Крокодил пригадав скелет, бачений у приміщенні суду.
— Ну так. А ти не знав?
Поряд зупинилася група дітей із викладачем.
— Зверніть увагу, як тут виставлене світло. В давнину, звичайно, ніякого світла не було, лише смолоскипи чи багаття. Людські фігури дещо викривлені, тому що це… який тип проекції, хто скаже?
— Центральна…
— Однокрапкова, тому що багаття можна вважати крапкою…
Ніхто не намагався торкнутися стіни, хоча б крадькома. «Виховані діти», — подумав Крокодил.
— Проекції чоловіків легко відрізнити від проекцій жінок. Чоловік під час проектування завжди ставав обличчям до вогнища, а жінка — впівоберта до стіни. Тому на проекціях чоловіків ми бачимо пряме зображення, а на жіночих фігурах — напівпрофіль…
Човгаючи ногами й витріщаючись, натовп екскурсантів підібрався ближче.
— Печери не використовували як житлові приміщення; клімат Сірої Скелі, як ви пам’ятаєте, завжди був дуже м’яким, людині достатньо було встановити намет від дощу…
— І туалет, — сказало найменше з дівчаток. — Щоб ніхто не бачив, як він туди ходить.
Хлопчаки засміялися.
— Можна спитати? — ще одна дівчинка піднялася навшпиньки й витягнула вгору обидві руки.
— Звичайно.
— Скажіть, — дівчинка сильно знизила голос, але лунка печера однаково розносила по кутках кожне сказане слово, — цей от зелений парубок — він напівкровка?
Екскурсанти на чолі з учителем вирячилися на Тимор-Алка. Той удав, що вивчає силуети на стінах.
— Так, — сказав учитель. — Звичайно. А тепер я прошу вас усіх подивитися на стіну, знайти тінь якої-небудь однієї людини й спитати себе: а чи не мій це далекий пращур?
Крокодил повернувся й попрямував до виходу. Печера була величезною, заплутаною, складною, і, якби не всюдисущі вказівники, він давно заблукав би; Тимор-Алк ішов слідом.
Ззовні накрапав дощ, теплий і повільний, ласкавий, літній. Такий, від якого рятує простий намет.
— Тобі, мабуть, у школі перепадало? — крізь зуби спитав Крокодил.
— А я не вчився в школі. Дистанційна освіта.
— У вас так можна?
Тимор-Алк знизав плечима:
— Якби я не захотів проходити Пробу, міг би взагалі з дому носа не показувати.
Вузькою кам’янистою стежкою вони піднялися на вершину пагорба. На іржавій, поїденій часом щоглі стояв світлий, на вигляд новісінький контейнер у формі піщаного годинника.
«Перший стабілізатор» — стояло на табличці.
— Таке враження, що це муляж, — сказав Крокодил.
— Це справжній корпус. Йому тисяча років. Технології Бюро.
— Чому тут?
— Спершу вони були пристроями на верхів’ях пагорбів, покривали тільки частину суходолу, і туди, на цю стабільну частину, почали збиратися люди. Там не було чудовиськ, а їжі вистачало всім… Вони сяк-так улаштувалися, народили нових дітей, поповнили втрати… Та потрібен був прорив. Супутник.