Чиста педагогіка — це зовсім інша річ.
Зазвичай із навчального курсу ми пам’ятаємо три речі: початок, кінець і те, що ми самі сказали. Найкраще пам’ятаємо останнє.
Якщо ви в чомусь берете участь, імовірність того, що ви чогось навчитеся, суттєво зростає. Чим активніше ви берете участь, тим більше ви винесете з будь-якого курсу. Тому прочитати книжку, на жаль, недостатньо. Потрібна освіта, яка варта того, щоб її називали цим поважним словом — «Освіта». Якщо у вас її немає, вам слід відкласти книжку, піти до свого начальника й повідомити йому про свою потребу в навчанні. Переказуйте йому від мене привіт.
«Я просто не встигаю пройти хоч якийсь курс із керування, як ви цього не розумієте!?»
У вас багато роботи. Гаразд. Але якщо ви не можете залишатися поза офісом протягом шести, може, восьми днів на рік — ви маєте проблему. Серйозну проблему. Але зовсім не ту, про яку подумали.
Запам’ятайте раз і назавжди: найголовніше — це не те, що відбувається в офісі, коли ви там, а те, що відбувається, коли вас там немає.
«Подумайте, що буде, якщо вони дізнаються, що я пішов навчатися? Це було б незручно якось».
А подумайте, як буде «незручно», якщо вони зауважать, що ви пішли навчитися того, як бути більше корисним своїм підлеглим? Це їм точно не сподобається, чи як? Схаменіться вже!
Завжди встигати — скрізь і з усіма
Часу не бракує. Це — міф. Забудьте це раз і назавжди. «Ну, — думаєте ви, — раніше з усім встигати було легше. Раніше часу було більше».
Ні, ні, ні. Раніше було стільки ж часу, як і тепер. Різниця полягає в тому, що ми з ним робимо. Те, як ви розподіляєте час за своїми пріоритетами матиме вирішальне значення, чи будете ви успішним начальником. Ви все одно не встигатимете геть з усім, тому просто відмовтеся від цієї думки. Ви просто повинні розібратися, які речі слід рішуче викреслити з вашого календаря. А їх, мабуть, багато, треба тільки уважно придивитися.
Турботливий начальник Йонас
Дозвольте мені розповісти вам про одного чоловіка, з яким я познайомився кілька років тому.
У Йонаса був стрес космічних масштабів. Він прийшов до мене дуже стурбованим: він катастрофічно не встигав зі своєю роботою. Він запитав, чи міг би я йому допомогти.
Свій день він описав мені ось так: він вставав із ліжка о п’ятій ранку. Завдяки цьому міг перевіряти електронні листи перед роботою, бо протягом дня на це не буде часу. В офісі він був о сьомій ранку. Починав із перевірки всього, що пішло не так напередодні, а потім брався за виправлення негараздів, спричинених деякими працівниками. Коли перші люди почали з’являтися о восьмій годині, біля дверей Йонаса швидко вишикувалася черга. Довга черга колег, які чогось від нього потребували, не мала кінця-краю. Проблеми, які потрібно було розв’язати, теж були нескінченними. Всі приходили зі своїми запитаннями, і Йонас відповідав на кожне з них. Він узяв на себе безліч завдань, які вирішував самостійно. Він пообіцяв, що погляне на це і на те. Він повинен повернутися з інформацією про справу X. Він пообіцяв, що розбереться у питанні Y. Він запевнив, що зателефонує і поговорить із Z.
Під його керівництвом і, відповідно, наглядом, було близько тридцяти людей, і це вочевидь занадто багато народу. Але це насправді не було проблемою. Проблема крилася в його підході до керування, до ролі керівника до своїх підлеглих.
Коли все почало затихати близько четвертої години вечора, — тоді працівники йшли додому, — наставав час Йонаса, бо він, нарешті, міг приділити увагу своїй роботі. Він сидів у кабінеті принаймні до сьомої вечора, тоді як більшість колег пішли додому, коли їм було треба. Оскільки він перейняв на себе багато їхніх справ, вони могли вчасно піти з роботи.
Якщо ви — начальник, то після прочитання цих рядків у вас може трохи боліти живіт, бо впізнаєте деякі із цих ситуацій. Якщо ж ви не начальник, то, напевно, думаєте, що так йому й треба. Йому ж однозначно платять багато грошей за таку важку працю.
Однак Йонасу ніхто не заплатить за виконання роботи інших. Це правда, що він працює за інших, але це тому, що він ніколи не пробував відійти вбік і подивитися з відстані, на що саме він витрачає свій час.