Жовтень 1999 р.
Турбація мас
Гімн-ода Бу-Ба-Бу
Вклякніть, белетристи,
Від Благої Вісти!
Ми – не просто Хтось Там,
Ми є Бубабісти.
Вас навколо Себе
Будем гуртувати.
Прирекло Нам Небо
Груш не оббивати —
МАСИ ТУРБУВАТИ (3 р.)
В Вісімдесят П’ятім
Році Сонце встало
І для вас, вар’ятів,
Бу-Ба-Бу настало!
Врем’я францювате,
Плем’я дурнувате.
Час не танцювати
І не мордувати —
МАСИ ТУРБУВАТИ (3 р.)
Від Часів Лукреція
І Часів Горація,
Від Часів Гельвеція
І Кооперація
До Часів, коли гряде Нова Дегенерація,
Актуальною буде
Наша МАС ТУРБАЦІЯ! (3 р.)
1993 р.
Ода гривні
Ми тебе чекали довго-довго.
Наш купон нарощував нулі,
А над нами з-поза Дону й Волги
Кепкували кляті москалі.
Та вагома, як німецька марка,
Вийшла ти із сейфів НБУ,
Наче Попелюшка з закамарка,
В збуджену і радісну юрбу.
І тепер не тільки рибу-птицю,
А зробивши відповідний рух,
Грошову державну одиницю
Можна взяти трепетно до рук.
Ще ж вона і в обіг не ходила!
З неї, попід вуса вбгавши рот,
Це ж очима князя Володимира
Дивиться Пинзеник у народ!
В школі державництва всі ми – учні.
Гривня ж – це оцінка в нас така.
Втілилися в ній реформи Кучми
І державна мудрість Кравчука.
Тож не ліри чи якісь динари,
А вона в свій номінал вміща
Полум’яність Чорновола й Хмари,
Зваженість Олійника й Плюща.
Чи ж перцівка гірша «Абсолюту»?
(Дегустатор хто – то й відрізняй!)
Батьківщину, матір і валюту
Більше не міняєм – так і знай!
Наша предковічна, наша древня,
Наша світанково-молода
По планеті вже крокує гривня,
І повік тверда її хода!!!
Вересень 1996 р.
Любіть!
Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
Як неньку і дедді достоту!
Любіть Індіану! Й так само любіть
Північну й Південну Дакоту.
Любіть Алабаму в загравах пожеж,
Любіть її в радощі й біди!
Айову любіть! Каліфорнію теж!
І пальми крислаті Флориди!
Дівчино! Хай око твоє голубе,
Та не за фізичнії вади —
Коханий любити не стане тебе,
Якщо ти не любиш Невади!
Юначе! Ти мусиш любити стократ
Сильніше, ніж любиш кохану,
Колумбію-округ і Джорджію-штат,
Монтану і Луїзіану!
Любити не зможеш ти штатів других,
Коли ти не любиш по-братськи
Полів Арізони й таких дорогих
Просторів Аляски й Небраски.
Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв,
Плекай у душі незникому.
Вірджинію-штат, як Вірджинію Вулф
Люби! І люби – Оклахому!
Весна 1992 р.
Вірш до рідної мови
Як ти звучиш калиново-дубово,
Рідна моя, моя матірна мово!
Слово м’яке, оксамитове, байкове.
Слово є дідове. Слово є батькове.
І Білодідове. І Сивоконеве.
І Чорноволове вже узаконене.
В соннім спокої вогонь твій ледь бився.
Але страху я тоді натерпівся!
З тої халепи не вийшли б ми зроду,
Кляпи, здавалось, в ротах у народу.
Та щоб підняти тебе із гробовищ,
Встали до герцю Жулинський, Грабович!
Щоб воскресити тебе з домовини,
В діло пішли каменюки й дубини.
Вороне чорний! Даремно ти крячеш!
Ріднеє слово жиє і є – бачиш?
Рідна моя, українськая мова
Житиме вічно – кльова, фірмова!
Серпень 1992 р.
Відкритий лист
до прем’єр-міністра Канади Браяна Малруні та генерал-губернатора Романа Гнатишина від трудящихколгоспу «Шлях Ілліча» (закреслено) «Шлях Ільковича»
Ми тут не можем ні пити, ні їсти,
Ані читати газети й книжки,
Доки квебецькі сепаратисти
Тіло твоє деруть на шматки,
Многостраждальна ненько-Канадо!
Нас вже дивує твоя німота.
Що вони хочуть? Чого їм ще надо?
Що їм іще там у вас не хвата?
Ми вже не дивимось і Маріанну
Через отой ваш бедлам-тарарам.
Ми вже писали про це й Міттерану.
(Хто він, до речі, той Міттеран?)
Ми й до Бутроса, й до Галі напишем,
Ми і до Лондона вдарим чолом.
Ви там не панькайтесь, пане Гнатишин,
З тим оборзілим французьким хамлом!
Ви нам лиш свисніть – ми все тут залишим,
Зразу й приїдемо. Цілим селом.