А я сиджу в темній ложі та думаю, чого це мене все тягне на так званих творчих чоловіків? Ні, щоб підчепити якогось багатого турка, якими хоч гать гати на наших базарах. От хоч би того, що в оптових рядах шкірою торгує і до мене на каву бігає. Або циганського барона відбити від його дикого плем'я? Так ні ж, одні Каліґули! Себто не ті, що схожі на римського тирана умом, а… каліцьким горбом. Мій благовірний десь читав, що той Каліґула виродком був. Жорстоким, розбещеним виродком. Це мене не дивує. А чом би й ні, коли все дозволено. Коли — цар! Коли — бог! Мене здивувало б, якби нормальною людиною був. Але — менше з тим. Довкруг — не царі, а нормальних в день зі свічкою не знайдеш.
Тепер я пригадую. Тепер я все розумію. Боже, яка я дурна!
Він прийшов після репетиції якийсь мов помішаний. Це було з місяць тому. До цього ходив весь такий піднесений, окрилений, раз по раз хватав мене за плечі та вигукував патетично, як його Каліґула на сцені:
— Нарешті, нарешті, я знайшов, що шукав! Вона — неперевершена! Це буде бомба! Вона витягне спектакль! Хто б міг подумати — в цій глухій провінції, в цих… мочарах… раптом — такий талант! Та-ла-ант!
«Слава Богу, — думала я, — слава Богу, може, й справді щось у нього вийде путнє з тим «Каліґулою». Може, хоч актриси, які вони вже там не є, витягнуть, як він каже, виставу… Бо того старого пасталаку Гуньку легше вбити, аніж зробити бодай здалеку схожим на імператора».
Я аж серцем прихилилася до тієї його героїні. Не питала — хто, але знала, що хтось із молодих. І добре. Бо вже не годна була дивитись на його муки. А йому ж треба було конче ствердитись, заявити про себе якоюсь постановкою, бо вже наші газети нема-нема та й дзьобають на предмет того, що новий режисер є, а в театрі все по-старому. Стара гризня, старі вистави — «Сатана в бочці» та «Ой не ходи Грицю»… Люди добрі, а де ж вони візьмуться, нові спектаклі, коли, як я вже казала, та жменька пенсіонерів склеротичних нового тексту не годна запам'ятати, повторюють те, що ще студентами завчили?!
Та скоро щось із тим юним талантом сталося. Що саме — не могла второпати. Бачила лиш, що мій благовірний в істериці. Він — як звередився! Ходив по квартирі, ламав руки білі і питав несамовито, блукаючи каламутним божевільним поглядом по стелі:
— Як вона могла? Як вона могла?.. Я ж так вірив, так надіявся…
Вночі я гладила його по голові, а він плакав, уткнувшись носом у мою пазуху. Як дитя мале… Тож скажіть, хто б витримав на моєму місці? Яку б дружину не пірвало зарадити горю? Отож після безсонної ночі (під ранок він нарешті заснув) замість того, щоб іти до своєї ятки на базарі, я поторохкала до своєї куми Вікторії, знаменитої на все місто шевкині, що, з хати не виходячи, все про всіх знає, і знає навіть наперед. Воно й не дивно: через її хату проходить все наше місто, як через Центральний майдан.
Вікторця ніби ждала мене. На столі в кухні настоювався чай, в обмотаному рушником чайнику, і колода карт. Ворожінням кума моя приманювала клієнток більше, аніж скромним талантом містечкового кутюр'є. І мала, крім слави, ще й добрий підробіток.
Мене обслуговувала безкоштовно, за щиру бесіду за горнятком чаю на спомин про нашу молодість. Тож, як кожна циганка чи дурисвітка-ясновидиця, Вікторця спочатку тумана мені перла з дамами хрестовими, червовими та бубен, а далі, відсунувши карти вбік, розказала все, що знала і як воно було насправді. Себто про те, як мій благовірний, не посоромившись сивини, закрутив любов палку з тою героїнею, що насправді була жовторотим дівчиськом, студенткою культосвітнього, та з такою пристрастю, так безстидно, що батьки змушені були йому писок бити, а її спішно заміж видавати аж на друге місто.
Отак! То правда, що жінка останньою дізнається про грішки чоловіка. Спасибі добрим людям, що жаліють! А я, дурна, гладила його по голівці, колисала на своїх грудях. Змія повзучого! Каліґулу підступного!
Господи, Пресвятая Богородице, і чого це так виходить не по-людськи, що заміж виходиш ніби за найріднішу людину, друга, щоб від цього світу підлого-вражого легше було боронитися, аж воно виявляється: найлютіший ворог — в рідній хаті, під боком у ліжку!.. І серце твоє довірливе відкрите для удару підступного його ножа…