А без теорії імовірності, на основі якої будуються всі системи без винятку, нема сенсу підходити до рулетки. Навіть система, що складається з дат ваших численних шлюбів, працюватиме тільки в поєднанні з розрахунками імовірності випадання виграшу на «нуль чотири» — день народження вашої третьої і поки ще коханої дружини.
Навіть граючи на «тринадцять», треба насамперед пам’ятати, що містицизм тринадцяти існує виключно у вашій голові. Рулетці начхати, коли народився перший з підстрелених вами гопників. Тому і «тринадцять», і будь-яке інше число може випасти не частіше одного разу із тридцяти семи кидків.
Правда, у січні тисяча дев’ятсот шістдесят третього року в італійському казино «Сан-Венсент» якийсь англійський актор, граючи в рулетку, у трьох партіях підряд виграв біля тридцяти тисяч доларів, тричі ставлячи на «сімнадцять». Але ймовірність випадання одного номера тричі підряд співвідноситься як один до сорока шести тисяч з гаком. Хочете точніше? 1 до 46.656.
Ніякого везіння, ніхто не виграє з заплющеними очима. Ніякі плювки убік церкви, ніякі порвані шкарпетки, ніяке срібло в кишені і ніяке погойдування на стільці не допоможуть вам виграти. Тільки математика.
Але і вона буває безпорадною. Іноді.
Ми в’їхали в якесь малюсіньке містечко з розтрощеними на щебінь тротуарами, зі старими деревами і малюсінькими статуями під дахами двоповерхових будинків.
— Ей, — опустивши скло, покликав Мишко офіціанта, який нудьгував біля ангара з назвою «Ресторан „Сімейний“». — Де тут казино?
— На вокзалі, — відповів той.
— А як до нього добратися?
Вокзал виявився невеликим, обшарпаним будинком з двома приміщеннями, що ледь піднімалися над рейками перону. Казино, відповідно, було такого ж рівня — кімната в колишньому залі чекання на другому поверсі. До того ж, зачинена.
Напис на дверях сповіщав, що заклад відчинять лише о сьомій вечора. За мутним склом дверей було видно два накриті сірими матер’яними чохлами рулеткові столи, більярдний стіл, ігрові автомати і стійку бару — класичний набір для подібного рівня закладів.
— Ну що?
— Почекаємо, — сказав я.
— Добре, — погодився Мишко.
Чекати довелося довго. Ми встигли виспатися в машині, поспілкуватися з огрядним міліціонером, який хотів відкрутити номер нашого авто, попити кави і пообідати.
Із двох столів придатним для гри виявився тільки один.
— Отакої, — сказав Мишко, коли побачив табличку в обмінному пункті:
— Яка у вас максимальна ставка? — запитав я.
— П’ять жетонів.
— Не густо, — мовив Мишко.
— Пусте, — відповів я і виклав перед дівчиною п’ять сотень. — На всі.
Фішки дійсно виявилися залізними жетонами для камери схову. І щоб перенести їх усі до столу, довелося зробити дві ходки.
А коли я поставив на «чорне», виграв п’ятдесят копійок.
Це було смішно. Особливо після сьогоднішньої розмови:
— Скільки нам потрібно грошей, щоб покарати їх усіх?
— Тисяч п’ятсот.
— Усіх чотирьох?
Я подумав і сказав:
— Сімсот.
— Це реально, — мовив Мишко.
— Авжеж, — погодився я.
Щоб виграти такі гроші в цьому, з дозволу сказати казино, навіть не беручи до уваги того, що в ньому не було і сотої частки потрібної суми, знадобилося б чотири роки.
Але я був гравцем, а, почавши гру, вже не міг вийти з неї, не вигравши.
Та виявилося, що виграти я не можу. Принаймні, тут.
Причиною тому була рулетка: стара, мабуть, підібрана зі смітника чи згарища якогось знищеного під час воєн казино. Розхлябана, не відцентрована, вона скрипіла при обертанні, як колесо від воза. Жодні математичні обчислення не допомагали, і неможливо було вирахувати, де зупиниться кулька після наступного оберту.
Вона рухалася, як їй заманеться, і логіка була тут безсила, тому що кулька застрявала між рулеткою і досить давно полірованим гніздом, іноді вона раптово зупинялася між двома гніздами, а то й узагалі котилася в протилежний бік. І це ще не все. Під час обертання рулетка могла різко зупинитися, і тоді кулька мушкетною кулею летіла в напівтемряву колишнього залу чекання, посеред якого стояв бюст Леніна, а на фресках стін обіймалися сталевари та муляри.
У таких випадках відвідувачі казино — переважно представники місцевої молоді, які мріяли про злочинне майбутнє, — кидалися шукати подряпану кульку, влаштовуючи справжнє сафарі.