Але на той час я вже зрозумів, що існує тільки математика, яку я знаю занадто погано, а мої десять років школи і п’ять інституту витрачені даремно. Я став надолужувати згаяне.
Будь-який гравець, який зумів розробити систему, що дозволяє йому грати і вигравати більше ста відсотків від принесених у казино сум, устиг прочитати мільйон математичних книг і списати купу паперу. Це і є професіоналізм — не угадувати, а вирахувати біля якого з тридцяти семи гнізд зупиниться кулька.
Я знаю це, тому що знайомий з багатьма професіоналами. Тому що сам провів майже півтора року з двома комп’ютерами й університетським викладачем, який хоч і сприймав мене за божевільного, брав мої гроші й учив.
І чим більше я розбирався в математиці, тим складнішими і з усе більшою кількістю чисел ставали придумані мною системи. Серед них були такі, опис яких зайняв би сторінок вісімдесят. Я враховував навіть те, скільки обертів навколо башточки рулетки робить кулька після кидка круп’є, чекав майже чотирнадцять годин, щоб проаналізувати дев’ятсот кидків, а опісля зробити єдину ставку на число і виграти.
Але чим більше ти знаєш, тим простішим шляхом добираєшся до мети. Тому поступово я почав придумувати системи, які можна пояснити за допомогою двох десятків слів і які спрацьовують з п’ятого оберту рулетки та гарантують одинадцять фішок з кожної ставки.
Тому особисто я вірю в математику. І коли після третьої гри ми повернулися в готель, я перерахував гроші — їх було трохи більше двадцяти восьми тисяч. А з такою сумою можна було починати серйозну гру. Отже, ми мали з’являтися в тих казино, у яких нас уже знали, але в яких можна було виграти справжні гроші.
ЧАСТИНА ДРУГА
«28 тисяч 155 євро»
— Скільки? — запитав Мишко.
— Двадцять вісім, — відповів я.
— Здорово, — сказав він і потягнувся до пачки.
— Не чіпай.
— Але чому, — мовив він, — нормальний готель. Одномісні номери. Харчування в номер. Новий костюм для тебе. А то в цьому…
— Я поголюся, — сказав я.
Звичайно, спокуса була дуже велика. Але все-таки я зміг пересилити себе і написав список:
«Костюм — 500;
Готельні номери — 2x238;
Вечеря — 180;
Сигарети —…
Запонки —…
Дріб’язок —…»
Залишок — 6.397.
— Почекай трохи.
— Ми йдемо в нормальне казино, — сказав Мишко.
— Нічого, — відповів я, — вони упізнають нас і такими.
Але коли я уявив, як завтра вранці голитимуся біля єдиного на весь поверх умивальника, то сказав:
— Поїхали.
Минулого разу ми зупинялися в готелі «Країна». Цього разу приїхали в готель з назвою «Столиця».
Нові костюми купили наступного ранку, а потім список поповнився й іншими пунктами: «сорочки», «білизна», «краватки» і до всього трохи машинної олії для Мишкових пістолетів.
Але я відіграв усе це під час перших п’яти ставок.
Розділ 16
«Колеса Фортуни»
Величезне колесо над входом крутилося з шаленою швидкістю навколо трикутної стрілки з неонових ламп. Кожні півхвилини воно сповільнювало рух і зупинялося, і щоразу, опиняючись біля сектора «головний приз», стрілка декілька разів хиталася, чувся дзенькіт монет і кілька нот якоїсь веселої пісеньки.
Казино «Колесо Фортуни». Збігло півтора року, як ми винесли звідси двісті дев’яносто тисяч чистого прибутку, а його обладнання не змінилося.
Правда, тепер весь хол першого поверху займали ігрові автомати, але все інше, від поруччя сходів до пластикових квітів, не зазнало змін.
— Двічі в одну річку, — сказав я.
— Елементарно, — заспокоїв мене Мишко.
Ми пройшли в ігровий зал, стали біля рулетки, я зробив п’ять ставок, усі виграв.
Але потому фортуна залишила нас.
Мишко штовхнув мене плечем і сказав:
— Дивися.
Я глянув на стіну і побачив, що чотири з п’яти відеокамер спрямовані на нас.
Я досвідчений гравець і цього не люблю! Я мовчки зробив нову ставку. Вже через хвилину молоденьких круп’є змінили двоє інших чоловіків. Вони звертались виключно до мене й Мишка — інші учасники гри їх не цікавили, і пропонували робити ставки. Досить було зробити одну, щоб зрозуміти, що казино ополчилося проти нас.