Уже ввечері, залишивши за спиною перевал, в’їхали в оточене горами і морем місто. Безлюдне, в пасмах осіннього дощу, воно спало, і поодинокі вогні звивистих вуличок, які то піднімалися вгору, то круто повертали убік, світилися в розводах вітрового скла.
Не маючи паспортів, ми знайшли нічліг у невеликому кемпінгу, спорудженому з білих автомобільних причепів. Ночівля в кожному з них коштувала копійки, тому ми дозволили собі зняти їх усі.
У моєму було одне відкидне ліжко, відкидний столик і умивальник із крижаною водою.
Під обривом, на якому був розбитий кемпінг, гриміло море, і, засинаючи, я чув шум хвиль і далекий гудок якогось пароплава.
Виявилося, що в місті не так уже й багато казино. Але найгіршим було те, що всі вони належали одному клану.
Вам не подобається слово «клан»? Що ж, я можу замінити його іншим — «бандою», «мафіозною групою», «представниками кримінальних структур».
Ще п’ять років тому тут, у Великому Курортному Місті, можна було запросто одержати кулю, лише опинившись не там, де треба. Тоді, у розпал бандитських воєн, стріляли де кому заманеться — у гаражних кооперативах, у під’їздах багатоповерхових будинків, на «стрілках» нічних площ, у ресторанах і нічних клубах, на мальовничих галявинах заміських пікніків. Це була війна, у якій загинуло чимало людей.
Ділили місто, у яке за курортний сезон приїжджає півмільйона осіб, які витрачають від двохсот до двадцяти тисяч доларів кожен. Я обіцяв більше не вдаватися до математики? Тоді рахуйте самі. Але якщо вам ліньки, то повірте, що виходить досить велика сума, щоб десятки банд розпочали велику війну, аби заволодіти нею.
За Велике Курортне Місто їх боролося цілих шістнадцять. Автоматні черги, вибухи гранат, підірвані автомобілі і снайпери на дахах. Війна була довгою і затяжною, бо в ній брали участь усе нові і нові команди. Але поступово від неї відмовилися столичні банди, які вирішили, що рекет від бізнесу, який почав процвітати в столиці, принесе їм значно більші гроші. Потім з неї вийшли банди із західних регіонів країни, що спрямували свої погляди на Європу й досить швидко стали там найжорстокішими мафіозі.
Тож залишилися азіати, кавказці і кілька банд, чиї стрілки народилися тут, у Великому Курортному Місті, і яким більше не було де шукати удачі.
Як наслідок — після двох років атак, облог і каральних експедицій місто було розділене між трьома кланами: азіати взяли під контроль торгівлю наркотиками, місцеві ринки і повій; кавказці закріпили за собою торгівлю зброєю, продаж бензину і оренду пляжів (на гектарі прибережної смуги моря може поміститися близько півтисячі людей, кожен відпочиваючий готовий платити за два квадратних метри піску півтора-два євро — рахуйте). А третій із кланів, що складався з місцевих стрільців, прибрав до своїх рук готелі, санаторії і казино.
Таким чином, щоб розпочати гру тут, потрібно було познайомитися з аборигенами.
Кількох із них, які працювали охоронцями в казино «Малий Діамант — 2» ми побачили вже того самого вечора. Вони були низькорослі, гарно збудовані, але не вирізнялися ні міццю, ні жорстокістю.
— Ну що? — сказав Мишко. — Нормальні пацани.
Оскільки вони були вдвічі менші за нього, то визначення «нормальні пацани» було досить поблажливим. Але хлопці вважали себе крутими і ходили з дуже великими пістолетами, що відстовбурчували поли середнього крою піджаків.
Що ж стосується казино, то грати в ньому було просто безглуздо.
Ми прийшли сюди лише для ознайомлення, а тому поміняли тільки по жменьці дрібних фішок. Але і цього було досить, щоб зрозуміти, що тут грають виключно в нечесні ігри.
Комплекс «Діамант», якому належало казино «Малий Діамант — 2» (а також і «Малий Діамант — 1» і «Великий Діамант») побудували ще на зорі виникнення ігрових будинків у нашій країні. Відтоді у казино помінялося кілька господарів, вони реконструювали внутрішні приміщення, а от столи в ньому залишили старі.
Поставлені в часи відкриття казино, коли комп’ютери монтували величезних розмірів, а про електромагніти ніхто з місцевих умільців не знав, ці рулетки були оснащені шипами. Гра ж велася так, як і скрізь: круп’є натискав на педаль, із гнізда рулетки висувався малюсінький шип, і кулька перекочувалася на інше число. Або ж під час обертання висувалися шипи у всіх гніздах, і кулька попадала туди, куди треба, тобто в гніздо без шипа — здебільшого це був нуль.
До того ж, місцеві круп’є були вишколені на те, щоб змушувати гравців програвати, вони не давали ходу навіть найменшій ставці.